Кров Амбера: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Ні, я не міг у це повірити. Я був переконаний, що він не володіє відповідної міццю. Але навіть якщо б і мав, то не посмів би піти на такий крок — адже заручницею мені служила Ясра.

Летячи по коридору, я знову почув його голос, звідусіль, нізвідки. На цей раз він співав. У нього виявився потужний баритон, а пісню він вибрав шотландську: «У стародавні часи». Можливо, це щось означало?

Я увірвався в хол. Мартін з Борсом пішли. Неподалік від того місця, де вони стояли, я побачив на буфеті порожні склянки. А біля інших дверей?.. Так, біля інших дверей залишалася Ясра, все така ж пряма, без змін, так само тримала мій плащ.

— Гаразд, Люк! Давай грати у відкриту! — Крикнув я. — Кінчай цю дурницю, і давай владнаємо діло.

— А?

Спів раптово перервалося.

Я повільно підійшов до Ясри, вивчаючи її на ходу. Зовсім не змінилася, якщо не вважати капелюха, повішеного кимось на іншу руку. Я почув, що десь у палаці пролунав крик. Можливо, це дропп все ще піднімав тривогу.

— Люк, де б ти не був, — звернувся я. — Якщо ти чуєш мене, то поглянь сюди і послухай уважно: вона у мене тут. Бачиш? Що б ти ні замишляв, не забувай про це.

По кімнаті пройшли сильні брижі, немов я стояв посеред картини без рами, яку хтось тільки що вирішив труснути, зігнути, а потім натягнути тугіше.

— Ну?

Нічого.

А потім смішок.

— Мати-вішалка… Ну-ну. Гей, спасибі, друже. Здорово. Не міг дістати тебе раніше. Не думав, що ти доберешся туди. Вони розгромили нас наголову. Я взяв кілька найманців на дельтапланах, ми осідлали висхідні потоки. Однак, вони виявилися готовими. Роздовбали нас. Потім точно не пам'ятаю… Боляче!

— Ти співав?

Донеслося щось подібне стогону, якраз тоді, коли в хол увійшов Рендом і дропп, а за ними виднілася довготелеса фігура безмовного, немов смерть Бенедикта.

— Мерль! — Окликнув мене Рендом. — Що відбувається?

— Не знаю, — похитав головою я.

— Зрозуміло, я поставлю тобі чарочку, — долинув дуже тихо голос Люка.

По центру холу пронеслася вогненна буря. Вона тривала всього мить, а потім на її місці з'явився великий прямокутник.

— Ти ж чаклун! — Обурився Рендом. — Так зроби що-небудь!

— Я не знаю, що це за чортівня, — огризнувся я. — Ніколи не бачив нічого подібного. Це схоже на магію, яка летить навскач закусивши вудила, чорт знає куди.

У прямокутнику став з'являтися силует з людськими обрисами. Форма його визначилася, з'явилися риси, одяг.

… Це була Карта, гігантська Карта, що висіла у повітрі, стаючи реальною. Це був…

Я. Я дивився на власне обличчя, і воно дивилося на мене. Я помітив, що я посміхався.

— Пішли, Мерль, приєднуйся до компанії, — почув я зліва Люка, і Карта стала повільно обертатися навколо вертикальної осі.

Хол наповнився дзенькотом, немов від скляних дзвіночків. Величезна Карта поверталася, поки я не побачив її з ребра — чорний проріз. Потім темна лінія розширилася, заколихались, немов розсувалася завіса, і я побачив ковзаючі за нею різнокольорові клапті інтенсивного світіння. А також побачив гусеницю, яка курила кальян, товсті парасольки і яскраві блискучі поручні…

З щілини простяглася рука.

— Прямо сюди.

Я почув, як у Рендома перехопило подих.

Меч Бенедикта раптово націлився на відкриту сцену. Але Рендом поклав долоню йому на плече і сказав: