Кров Амбера: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Звичайно, я візьмуся за цю справу, — сказав Білл. — Такий юридичний досвід, схоже, випадає не надто часто. Але, може здатися, що тут конфлікт інтересів, — додав він, — оскільки я працюю на Корону.

Я допив сидр і поставив склянку на кам'яну поличку. І позіхнув.

— А тепер мені треба йти, Білл…

Він кивнув, а потім запитав:

— Все це просто гіпотетичні побудови, чи не так?

— Звичайно, — підтвердив я. — Справа може обернутися МОЇМ судовим розглядом. На добраніч.

Він окинув мене вивчаючим поглядом:

— Е… ця підстраховка, про яку ти згадував, — сказав він. — Вона, ймовірно, пов'язана з чимось ризикованим, чи не так?

Я посміхнувся.

— Гадаю, тобі ніхто нічим у цьому допомогти не може?

— Нічим.

— Ну, бажаю удачі.

— Спасибі.

— Завтра побачимось?

— Можливо, але післязавтра…

Я пройшов до своїх покоїв і завалився спати. Мені потрібно було трохи відпочити, перш ніж приступити до задуманої справи. Мені нічого не снилося, принаймні, я не пам'ятаю.

Коли я прокинувся, було ще темно. Я порадів, що мій внутрішній будильник ще діє.

Було б ще радісніше повернутися на інший бік і повернутися до сну, але я не міг дозволити собі такої розкоші. Чекаючі мене сьогодні справи будуть випробуванням на скоординованість. Відповідно я встав, умився і надів свіжий одяг.

Потім я попрямував на кухню, де приготував міцний чай, тости і збиту яєчню з червоним і зеленим перцем і цибулею. До всього цього знайшлося трохи свіжих фруктів від «Смелтерса», чого я вже давно не пробував.

Після цього я вийшов через задні двері і пройшов у сад. Сад був темним, місяць його не освітлював, і було сиро, серед дерев по небагатьом стежинах стелилися клапті туману. Я пішов по доріжці на північний захід. Навколо було дуже тихо. Я дав своїм думкам можливість трохи розвіятися. День повинен бути побудований послідовно, і я хотів почати його, застосувавши відповідний образ мислення.

Я йшов, поки сад не закінчився, проліз через дірку в колючій огорожі і продовжив шлях звивистою стежкою, на яку перетворилася моя доріжка. Перші кілька хвилин вона повільно йшла на підйом, потім зробила раптовий поворот і відразу ж стала підніматися крутіше. На одному з чергових підйомів я озирнувся, і оцінив краєвид з темним силуетом палацу, рідкісні вікна якого були освітлені. Розсіяні високо над головою перисті хмари виглядали екраном, що затемнював зоряне світло.

Досягнувши вершини підйому, я зумів розрізнити на сході ледь помітну лінію просвітління, далеко за лісом, який щойно залишив позаду. Я поспішно минув три масивні обеліски і почав спускатися у північному напрямку. Стежка, якою я йшов, спочатку вела мене вниз, досить полого, потім раптово стала крутіше і повела на північний схід, а потім більш полого вниз. Коли вона знову звернула на північний захід, знову з'явилася крута ділянка, а за нею пішов ще один пологий спуск, і я знав, що далі йти буде неважко. Високе плече Колвіра за моєю спиною загородило всі помічені мною раніше сліди досвітніх сутінків, і усипана зірками ніч розкинулася переді мною і наді мною, надаючи двозначних обрисів всьому, крім найближчих валунів. Однак, я приблизно знав, куди йду, оскільки якось вже йшов цим шляхом, хоча тоді я надовго не затримувався.

Гребінь залишився приблизно в двох милях позаду, і я уповільнив крок, наблизившись до потрібного району, відшукуючи те, що мені було потрібно. А шукав я великий, трохи нагадуючий підкову укіс, і коли я нарешті виявив його і встав там, у мені піднялося дивне відчуття. Свідомо я не міг визначити всіх своїх незрозумілих почуттів, але я був впевнений, що колись уже відчував те саме.

Коли я заліз в його порожнистий центр, і стіни піднялися по обох сторонах, немов у колодязі, то опинився на стежці, яка повела мене далі. Стежка вела мене вниз по схилу, до тіні від пари дерев, а потім між ними туди, де знаходилося невисока кам'яна будівля, навколо якої розрослися безладно розкидані кущі та трава. Як мені здалося, сюди колись доставили грунт, щоб краще росла зелень, але потім сад призабули і закинули.

Я всівся на одну з кам'яних ступенів перед будовою і став чекати, коли посвітлішає небо. Це була гробниця мого батька, так званий кенотаф, побудований давним-давно, коли всі вважали його померлим. Пізніше його порядком забавляла можливість відвідати це місце. Тепер, звичайно, її статус міг знову змінитися. Вона цілком могла стати справжньою. Чи пом'якшить це іронію долі, або підсилить її? Я не міг вирішити однозначно. Однак, факт її існування хвилював мене, і навіть більше, ніж я міг припустити. Прийшов же я сюди не для того, щоб вклонитися праху предка. Я прийшов сюди за спокоєм і тишею, потрібних мені, як чарівникові, для того, щоб створити кілька заклинань. Я прибув сюди…

Напевно, для експерименту. Я вибрав це місце, тому що тут було присутнє ім'я Корвіна, справжньою була ця гробниця, чи несправжньою, вона викликала у мене відчуття присутності батька. Мені хотілося дізнатися його ближче, і, можливо, ближче, ніж зараз, мені вже ніколи не вдасться підійти до нього. Я раптом зрозумів, чому довірився Люку. Він був правий тоді, в Лісовому Домі. Якби я дізнався про смерть Корвіна, і побачив, що за неї можна покласти на когось провину, то я закинув би все інше, щоб відправитися пред'явити рахунок і отримати по ньому, щоб розрахуватися і розписатися в отриманні боргу кров'ю. Навіть не знай я Люка, так як знав його, в його діях вгадувався я сам, і судити його було мені вкрай незручно.

Прокляття. Чому ми повинні зображати один одного чорт знає як?

Я піднявся на ноги. Світла тепер вистачало, щоб бачити, що я роблю.

Я зайшов в гробницю і наблизився до ніші, де стояв порожній кам'яний саркофаг. Він здавався ідеальним сейфом для зберігання цінностей, але я завагався, коли зупинився перед ним, тому що в мене тремтіли руки. Це було безглуздо. Я знав, що його там немає, що це просто порожній ящик з вирізаним на ньому коротким написом. І все ж минуло кілька хвилин, перш ніж я зміг змусити себе взятися за край кришки і підняти її.

Ну звичайно порожній, як настільки ж часті сни, мрії і страхи. Я кинув у саркофаг блакитний гудзик і знову опустив кришку. Якого біса! Якщо Шару хотів повернути її і міг знайти її тут, то нехай отримує повідомлення, що, граючи в такі ігри, він ходить по краю могили.