Кров Амбера: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Яким ім'ям тебе називати?

— Маска! — Одразу ж відповів чарівник. Не дуже-то оригінально, подумав я. Можливо, можна було очікувати звернення до Джона Д. Макдональда — що-небудь типу «Кошмар в ліловому» або «Кобальтова Маска» <в названих романах Джона Д. Макдональда з серії про Тревіса Мак-Гі, великого детективаа-інтелектуала, завжди присутній якийсь колір>. А, неважливо…

Я тільки що використав останнє захисне заклинання. А також підняв ліву руку, щоб рукав з Картою Амбера виявився прямо перед очима. Справа моє йшла суворо за регламентом, хоч я все ще не розіграв всі свої карти. До цих пір я тільки оборонявся; та крім того, дуже пишався тим заклинанням, яке я залишив в резерві.

— Тобі не буде від неї ніякого пуття, — сказала Маска, коли обидва наших заклинання нейтралізувалися, і він приготувався до нового удару.

— Моє шанування, — повідомив я і закрутив китицями, націливши пальці, направляючі потоки, і виголосив слово для нанесення попереджувального удару. — Око за око! — Крикнув я, коли на Маску обрушилося вміст цілого квіткового магазину, абсолютно поховавши його під самим великим букетом, який я коли-небудь бачив. У повітрі рознісся приємний аромат.

Настало затишшя. Я відчув загасання ворожих сил і подивився на Карту, встановлюючи контакт, і коли мені вдалося це, в купі квітів виникло хвилювання, і Маска піднявся над ними, немов Алегорія Весни.

Ймовірно, моє зображення вже тануло, тому що він пригрозив:

— Я ще доберуся до тебе!

— Приємне за приємне, — відгукнувся я, потім виголосив слово, завершаюче заклинання, і на нього обрушилася гора лайна.

Потім я ступив у хол Амбера, несучи з собою Ясру. Біля буфету стояв Мартін зі склянкою вина в руці і розмовляв з Борсом, сокольничим. Він змовк, коли Борс втупився на мене, а потім повернувся і подивився сам.

Я поставив Ясру на ноги біля дверей. Я не збирався зараз возитися з накладеним на неї закляттям, так як поняття не мав, що з нею робити, якщо визволю її. Тому я повісив на неї свій плащ, пройшов до буфету і налив келих вина, кивнувши мимохідь Борса і Мартіну.

Випивши келих, я поставив його, а потім попередив їх:

— Робіть все, що завгодно, але не вирізуйте на ній свої ініціали.

Слідом за цим я пішов і відшукав диван, розтягнувся на ньому і закрив очі. Немов міст над бурхливими водами. Деякі дні — алмази. Куди поділися всі квіти?

Щось на зразок цього.

12

Було повно диму, гігантський черв'як і багато спалахів різнокольорових вогнів. Кожен звук народжувався у вигляді образу, розгорявся до максимуму і примеркав, слабшав. Ці, подібні до блискавок, уколи дійсності, викликалися з Відображень і поверталися туди ж. Черв'як розтягувався до нескінченності. Собакоголові квіти норовили хапнути мене, але потім виляли листям. Стовп диму зупинився перед завислим у небі світлофором. Черв'як, ні, це була гусениця, посміхнулася. Починався повільний засліплюючий картину дощ, і всі пропливаючі краплі були фасеточними…

Щось не так у цьому пейзажі, засумнівався я.

Нарешті я здався, не в силах визначити, що саме мені заважає. Хоча у мене залишалося неясне відчуття, що цей рідкісний ландшафт не повинен бути таким, який він є.

— О, чорт! Мерль!

«Чого ще треба Люку? Чому він не відчепиться від мене? Вічно які-небудь проблеми!»

— Подивися на це, а?

Я подивився, як кілька яскравих стрибаючих м'ячиків, або, можливо, комет, ткали гобелен зі світла. Він падав на ліс з парасольок.

— Люк, — почав було я, але одна з собакоголових квіток вкусила мене за руку, про яку я забув, і все поблизу пішло тріщинами, немов намальоване на склі, крізь яке щойно зробили постріл. За ним виднілася веселка.

— Мерль! Мерль!

Це дропп тряс мене за плече, про що свідчили мої власні очі, які раптово відкрилися. А на подушці, де тільки що спочивала моя голова, залишилося волога пляма.

Я підвівся на лікті. Протер очі.

— Дропп… Що?..

— Не знаю, — відповів він мені.