Кров Амбера: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Він почав коливатися в моїх руках, накренився вліво. Я здогадався, що через кілька митейй втрачу над ним контроль. Знову вліво, вліво… майже… Ратники тепер переключили увагу з полеглих вартових на пливучий кудись міст і завозилися з засувом. Через двір до них на підмогу бігли ще двоє, і я почув крики. Ще крок. Тепер ця штука дійсно ковзала. Мені не втримати її… Ще один крок.

Відпускай і назад!

Кут, який я тримав, вдарився об край рову, але дерево розщепилося, і край подався. Падаючи, міст перекинувся, двічі зачепивши протилежну сторону і з чудовим гуркотом ударився об дно. Руки тепер висіли у мене уздовж тіла, ставши в одну мить вільними.

Потім я повернувся і попрямував до дверей. Заклинання все ще діяло, тому, принаймні, я не стану мішенню для метальних снарядів з іншого боку рову.

Коли я добрався до дверей, то мені знадобилися всі наявні у мене сили, щоб підняти руки до великому кільцю з правого боку і вхопитися за нього. Але коли я потягнув на себе, нічого не сталося. Ця штука виявилася замкненою. Однак, саме цього я й очікував і підготувався до цього. Тим не менше, спочатку потрібно спробувати. Я не витрачаю заклинання попусту.

Я вимовив слова, цього разу три слова. Це менш елегантно, так як заклинання було спрацьовано трохи недбало, хоча і володіло величезною силою.

Потім моє тіло здригнулося, коли двері вилетіли всередину, немов їх стусаном ноги вибив велетень. Я відразу ж увійшов і в цю ж мить опинився в замішанні, до сутінку мої очі виявилися непідготовленими. Праворуч і ліворуч піднімалися сходи, які змикалися на обнесеному перилами майданчику, від яких брав початок коридор на другому поверсі. Під тим коридором, прямо навпроти мене, мався інший коридор. Двоє сходів також вели вниз, беручи свій початок від тих, що вели наверх. Ось і вирішуй тут…

У центрі цього височенного холу красувався фонтан з чорного каменю, розбризкуючий в повітрі полум'я, а не воду; вогонь падав в чашу фонтану, де кружляв вирами і танцював. У повітрі полум'я відсвічувало червоним і помаранчевим, а внизу рябіло білим і жовтим. Хол наповнювало відчуття могутності. Всякий, хто був здатний управляти силами, які концентрувалися в цьому місці і справді буде грізним супротивником. При удачі, мені, можливо, не доведеться з'ясовувати, наскільки він грізний.

Я мало не спалив даремно чергове заклинання, коли помітив кілька фігур в кутку справа. Але вони зовсім не ворушилися. Вони перебували в нерухомості. Звичайно, це статуї.

Я намагався збагнути, йти мені наверх, вниз або рухатися прямо вперед, і зовсім вже було вирішив спускатися, так як по теорії ворогів зазвичай запроторювали в сирі підземні каземати, коли щось в двох статуях знову привернуло мою увагу. Зір вже майже пристосувався до напівтемряви, і можна було розібрати, що одна з скульптур зображала сивого старого, а інша — темноволосу жінку. Я протер очі і трохи згодом зміркував, що бачу обриси своєї руки. Моє заклинання невидимості розсіюється.

Я тут же попрямував до статуй. Старий тримав пару плащів і капелюхів, і це послужило натяком. Але я все одно підняв поділ його синього балахона. При більш яскравому спалаху світла від фонтану, я розглянув, що у нього на правій нозі вирізане ім'я Рінальдо. От бешкетник!

Жінка поруч із старим виявилася Ясрою, що ліквідувало проблему шукати її внизу, серед щурів. Руки її також були витягнуті, ніби вона від чогось захищалася, і хтось навісив блакитний зонтик на ліву і світло-сірий плащ на праву, а на голову насунув набакир такого ж кольоруу капелюх. Обличчя їй розмалювали, що зробило її схожою на клоуна, і хтось пришпилив на грудях зеленої блузки пару жовтих квіток.

Світло за моєю спиною спалахнуло ще яскравіше, і я обернувся подивитися, що відбувається. Виявляється, фонтан тепер вивергав схожу на рідину вогонь на висоту двадцяти футів. Він падав, переповняючи чашу, і вихлюпувався на кам'яні плити підлоги. Один великий струмочок потік у моєму напрямку. У цей момент важкий смішок змусив мене поглянути наверх.

Одягнений у темний балахон з капюшоном і рукавички, якийсь чарівник в кобальтово-синій масці стояв на сходовому майданчику вгорі, поклавши одну руку на поруччя, а іншу направивши на фонтан. Так як я передбачав нашу зустріч, це явище не виявилося для мене несподіванкою. Коли полум'я злетіли ще вище, утворюючи велику яскраву вежу, що почала майже відразу ж гнутися, і раптом повалилася на мене, я широким помахом підняв руки і вимовив слово для самого гідного із трьох заготовлених мною раніше захисних заклинань.

Заворушилися, підживлені енергією Логрус, повітряні потоки, майже відразу досягнувши сили шквалу і відкинувши полум'я геть від мене. потім я перемістив його так так, що його понесло на вартуючого нагорі чародія. Той миттєво зробив пас, і полум'я впало назад в фонтан, спавши до ледь палаючої цівки. Гаразд. Нічия. Я прийшов сюди не для розборок з цим хлопцем. Я прийшов сюди, щоб перехитрити Люка, викравши звідси тільки Ясру. Коли скоро вона опиниться моєї полонянкою, Амбер, напевно, буде убезпечений від всього, що задумав Люк. Однак, коли розбуджена мною стихія вгамувалася, і знову пролунав смішок, я виявив, що ламаю голову над тим, чи застосовує чарівник заклинання так само, як я. Або, живучи в присутності подібного джерела міці, він зумів добитися прямого управління силами і надавати їм будь-яку обрану форму. Якщо моє припущення вірне, то у нього в рукаві практично невичерпний запас трюків, і тому в будь-якому повномасштабному змаганні на його полі мій вибір практично зводиться до втечі або виклику бомбардувальників з атомними бомбами — тобто викликом самого Хаосу на допомогу для знищення всього, що тут є, а саме цього-то я і не збирався робити — знищити всі ці таємниці, включаючи і таємницю особистості цього чародія, замість пошуків відповіді на них, які можуть виявитися дуже важливими для благополуччя Амбера.

У повітрі перед чародієм матеріалізувався блискучий металевий спис — повисів з мить, а потім стрімко метнувся до мене. Я застосував своє друге заклинання для оборони, викликавши щит, який відбив його в сторону.

Єдиною для себе перспективою в даній ситуації я бачив спробу навчитися управляти тутешніми силами і спробувати обіграти цього парубка в його ж грі. Але часу тренуватися зараз не було; мені було потрібно виконати своє завдання, як тільки я зможу виграти кілька секунд для цього. Однак, раніше чи пізніше все ж доведеться битися з ним на повну котушку, оскільки він, здається, мав на мене зуб і, цілком імовірно, навіть був ініціатором нападу в лісі.

В даний момент я не горів бажанням ризикнути зайнятися вивченням тутешньої міці. Та й не дивно, адже Ясра виявилася досить вмілою, щоб обставити першого господаря Замку, Шару Гаррула, а цей хлопець у масці переміг Ясру. Однак, я багато чого б віддав за можливість дізнатися, чому він мав на мене зуб.

— Чого ти, власне, хочеш? — Крикнув я йому.

І відразу е знайомий металевий голос відповів:

— Твою кров, твою душу, твій розум і твою плоть.

— А як щодо моєї колекції марок? — Крикнув я у відповідь. — Можна мені залишити конверти першого дня погашення?

Я підібрався ближче до Ясри і обхопив її правою рукою за плечі.

— Навіщо тобі потрібна ця жінка, дивна ти людина? — Запитав чародій. — Вона самий нікчемний предмет я цієї Фортеці.

— Тоді чому ж ти чиниш перепони того, щоб я звільнив тебе від клопоту з нею?

— Ти колекціонуєш марки. А я колекціоную самовпевнених чаклунів. Вона моя, і ти наступний.

Я відчув, як міць знову піднімається проти мене, і крикнув:

— Що ти маєш проти своїх братів і сестер по Мистецтву?

Відповіді не було, але повітря навколо мене заповнився гострими виблискуючими предметами — ножами, сокирами, метальними зірками, битими пляшками. Я вимовив слово для створення останньої захисту, Завіси Хаосу, який підняв навколо мене тріскучу димову завісу. Летячі на мене предмети, потрапивши в неї, миттєво подрібнювались в космічний пил.

Намагаючись перекричати виникаючий від цього гуркіт, я гукнув його: