Кров Амбера: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Люк отримав свої рани в битві біля Замку Чотирьох Світів, борючись зі своїм колишнім другом і союзником Далтом, найманцем, сином Осквернительниці. Далт мало що для мене значив, крім можливої перешкоди, так як він тепер, здавалося, служив господареві Замку. Але навіть роблячи знижку на будь-яку різницю в часі, яка, ймовірно, була не така вже й велика, я побачив його досить скоро після сутички з Люком. І цей факт, здавалося б, підтверджував, що коли я добрався до нього за допомогою Карти, він знаходився в Замку Чотирьох Світів.

Добре.

Я спробував знову згадати кімнату, в якій застав Далта. Спогад виявився вельми мізерним. Який мінімум даних вимагався Лабіринту для роботи? Я згадав кладку кам'яної стіни, обриси невеликого вікна, шматочок витертого гобелена на стіні, розкиданий по підлозі очерет; коли Далт рушив, в поле зору потрапила низька лава і табурет, а над ними — тріщина в стіні і жмут павутиння…

Я сформував як можна більш чіткий образ. І побажав перенестися туди. Я хотів опинитися в тому місці…

І опинився.

Я швидко обернувся, поклавши долоню на руків'я меча, але окрім мене в приміщенні нікого не виявилося. Я побачив ліжко і шафу, невеликий письмовий стіл, скриню — речі, які не потрапили в поле мого зору під час того короткого візиту я це приміщення. За вікном сяяло світло дня.

Я перетнув кімнату, підійшовши до єдиних дверей, і довгий час стояв там, прислухаючись. По той бік дверей була лише тиша. Я ледь прочинив двері і виглянув у довгий порожній коридор. Потім я розкрив їх ширше. Прямо навпроти дверей розташовувалися сходи, що ведуть вниз. Зліва глуха стіна. Я вийшов у коридор і зачинив двері. Куди піти — вниз або направо? По обидва боки коридору розташовувалися кілька вікон, я пішов до ближнього, яке перебувало праворуч, і виглянув назовні.

Виявилося, що я знаходився у куті прямокутного кріпосного двору, і по боках, ліворуч і праворуч, височіли інші будівлі, з'єднані одна з одною, крім невеликого проходу, який вів в інший двір, де за будівлями прямо навпроти мене піднімалось дуже велика будівля. У дворі внизу було близько дюжини солдатів, розставлених біля різних входів, хоча вони, здається, не знаходилися на своїх постах, а займалися чищенням і ремонтом свого спорядження. Двоє з них були сильно забинтовані. І все ж, більшість, здається, перебували в такому стані, що могли кинутися виконувати службові обов'язки хоч зараз.

У протилежному кінці двору нагромадили дивне сміття, схоже з виду на поламаного повітряного змія, досить великого і дивно знайомого з вигляду. Я вирішив податися по коридору, і пішов паралельно двору, так як це повинно було привести мене в будівлі на протилежній стороні двору і представилася б можливість оглянути наступний двір.

Я рушив по коридору, прислухаючись, чи немає якихось звуків, що вказують на те, що я можу когось зустріти. Поки я пробирався до кута, не вловив нічого, тільки тиша оточувала мене. Там я почекав довгий час, прислухаючись.

Не почувши нічого підозрілого, я завернув за ріг і завмер. Точно так само, як і людина, що сиділа на підвіконні праворуч. На ньому була кольчуга, шкіряна шапка, шкіряні штани і чоботи. На боці висів важкий меч, але в руці він тримав не його, а кинджал, явно займаючись чищенням нігтів. Він виглядав таким же здивованим, як і я, коли його голова повернулась в мою сторону.

— Ти хто? — Запитав він.

Плечі його розпрямилися, він опустив руки, немов збираючись відштовхнутися від підвіконня і встати в оборонну стійку.

Ми обоє перебували в замішанні. Він, здається, стояв тут у караулі. Я не був упевнений, що зможу придумати що-небудь розумне, щоб запевнити його що я свій. І мені не хотілося нападати на нього, щоб не викликати шуму. Це звужувало можливість вибору. Я міг швидко і безшумно вбити його підготовленим заздалегідь заклинанням для зупинки серця. Але я занадто високо ціную життя, щоб розкидати смерть без потреби. Тому, як мені не хотілося витрачати інше припасене заклинання, я вимовив слово, що змусило мою руку мимовільно зробити рефлекторний супроводжуючий жест, і побачив мигцем Логрус, коли його сила запульсувала через мене. Ратник закрив очі і повалився назад на віконну раму. Я поправив тіло, щоб воно не впало, ізалишив його мирно похропувати, все ще з кинджалом у руці. До того ж пізніше у мене може виникнути нагальна необхідність у заклинанні зупинки серця.

Коридор виходив спереду в якусь галерею, ведучу, здавалося, в обох напрямках. Так як я все ще не встиг розгледіти все досконально, то змирився, що доведеться витратити ще одне заклинання швидше, ніж я хотів. Я вимовив слово для додання невидимості, і світ став на декілька тонів темніше. Взагалі-то я хотів ним скористатись трохи пізніше, так як воно гарантовано діяло приблизно хвилин двадцять, а я поняття не мав, де знаходиться шуканий предмет. Але я не міг і дозволити собі йти на ризик. Я поспішив вперед і ввійшов у галерею, яка опинилася порожній.

Однак, дещо я таки розглянув у цій цитаделі. Зі свого спостережного пункту я отримав можливість оглянути наступний двір, який виявився гігантським. На ньому височіла масивнеа будова, помічена мною з самого початку. Це була величезна, міцно складена фортеця, що мала, схоже, тільки один вхід, який добре охоронявся. Я побачив також, що існує і зовнішній фортечний двір, ведучий до високих, добре укріплених стін.

Я залишив галерею і відшукав сходи, майже впевнений, що та величезна будова з сірого каменю і є місцем, де мені треба шукати. Його оточувала аура магії, відчутна усіма клітинами мого тіла.

Я тихо побіг по коридору, звернув, побачив вартового на сходовому майданчику. Якщо він і відчув щось від мого руху, то тільки вітерець, який колихнув його плащ. Я збіг униз по сходах. Біля їх початку знаходився вхід, що вів в наступний коридор наліво. Коридор не освітлювався, а в стіні, що виходила на внутрішній двір, прямо переді мною були важкі оковані залізом двері.

Я поштовхом відчинив їх і пройшов, швидко ступив убік, так як стоячий неподалік вартовий обернувся і попрямував в мою сторону. Я ухилився від зіткнення з ним і кинувся до цитаделі. Зосередження сил, говорив Люк. Так. Чим ближче я опинявся до неї, тим сильніше це відчував. У мене не було часу спробувати обчислити, як впоратися з ними. І до того ж я приніс з собою особистий запас потужності.

Наблизившись до стіни, я різко повернув ліворуч. Потрібно було швидко озирнутися, щоб запастися інформацією. На середині шляху я переконався, що моя здогадка щодо одного входу вірна. До того ж самі нижні вікна розташовувалися не менше ніж в тридцяти футах від землі. Навколо будівлі розташовувалася висока металева огорожа з піками, а з внутрішньої сторони огорожі — рів. Однак, найбільше мене здивувала річ, з будівлею не пов'язана. На протилежному боці, неподалік від стіни лежало ще два великих зламаних змія і три відносно цілих. Цілі змії не походили на купи сміття, тепер схожість дозволила мені правильно оцінити їх. Загалом, це були дельтаплани. Мене так і кортіло оглянути їх ближче, але час невидимості добігав кінця, і я не міг дозволити собі такого відхилення від наміченого курсу. Я поспішив обійти до кінця цитадель і уважно вивчив ворота.

Ворота в огорожі були закритими, а по обох сторонах їх охороняли двоє вартових. У декількох кроках за воротами виднівся підйомний дерев'яний місток, укріплений металевим каркасом і перекинутий через рів. По кутах його розташовувалися великі болти з вушком, а в стіні над ними був внутрішній воріт; воріт ніс чотири ланцюги, що закінчувалися крюками. Я гадав, наскільки важкий цей міст. Двері в цитадель знаходилася в ніші кам'яної стіни глибиною приблизно в три фути; вона була високою, окутою, і, схоже, здатна була витримати удари тарана.

Я підійшов до воріт огорожі і вивчив їх. Ніякого замку немає, просто вручну відкривається металевий засув. Я міг відкрити їх, пробігти, стрілою пролетіти через міст і опинитися біля великих дверей перш, ніж з'являться вартові і проявлять інтерес до того, що тут відбувається. З іншого боку, враховуючи природу цієї фортеці, вони цілком могли отримати інструкції щодо можливості неприродного нападу. Якщо так, то їм не знадобиться мене бачити, якщо вони швидко відреагують і заженуть мене у кут дверної ніші. А у мене склалося таке враження, що важкі двері аж ніяк не залишені незамкненими.

Я поміркував кілька митей, згадуючи свої заклинання. А також ще раз перевірив місцезнаходження шести-восьми інших ратників у дворі. Ні один з них не перебував дуже близько, ні один не рухався в цьому напрямку.

Я тихо підійшов до вартових і поклав Фракіра на плече стоячого зліва, наказавши швидко придушити. Потім три швидкі кроки направо, і я вдарив іншого часового з лівого боку по шиї ребром долоні. Я схопив його під пахви, не давши виникнути шуму від падіння, і опустив його на зад, притуливши спиною до огорожі праворуч від воріт. Однак позаду почувся-таки брязкіт піхов іншого ратника об огорожу, коли він осів, схопившись за горло. Я поспішив до нього, опустив його тихенько на землю і зняв Фракіра. Швидкий погляд навколо показав, що решта ратників не дивилися в цьому напрямку.

Прокляття.

Я відімкнув ворота, прослизнув за них, закрив і замкнув їх за собою. Потім поспішив через міст і озирнувся. Двоє найближчих ратників рухалися тепер сюди. Отже, мені необхідно було зробити ще один вибір. Я вирішив подивитися, наскільки важким може виявитися стратегічно більш виграшний варіант.

Присівши навпочіпки, я схопився за найближчий кут моста. Рів, через який перекидався міст, здавався приблизно дванадцяти футів глибиною і майже вдвічі більшим у ширину.

Я почав випрямляти ноги. З біса важкий, але споруда зарипіла, і сторона, за яку я тримав, піднялася на кілька дюймів. Я коротку мить потримав її в такому положенні, регулюючи дихання, потім спробував ще раз. Знову скрип і ще кілька дюймів. Знову… Долоні мої страшно боліли в тих місцях, де в них врізалися краї, руки, здається, повільно виходили з суглобів. Коли я випрямив ноги і напружився, піднімаючись з ще великим зусиллям, то прикинув, скільком людям не вдалося добре задумане підприємство через раптову проблему, що виникає нижче спини. Вважаю, це ті, про кого ніхто ніколи не чув. Серце моє калатало так, немов заповнювало всі груди. Кут моста знаходився тепер у футі над землею, але лівий край все ще стикався з нею. Я знову напружився, відчуваючи, як у мене з'являються немов за помахом чарівної палички, піт на лобі і пахвами. Вдих… Ривок!

Він піднявся до рівня колін, потім вище. Лівий кут, нарешті, відірвався від землі… Я чув голоси двох підбігаючих стражників, гучні, збуджені голоси. Тепер вони поспішали сюди. Я почав потроху подаватися вліво, тягнучи за собою всю споруду. Коли я це зробив, кут прямо навпроти мене рушив зі свого місця вперед. Я продовжував рухатися. Добре. Кут зліва від мене знаходився тепер на пару футів за краєм рову. Я відчував пекучий біль у руках, плечах і шиї. Трошки далі…

Ратники вже дісталися до воріт, але зупинилися вивчити полеглих вартових. Це добре. Я все ще не був упевнений, що міст не зачепиться і залишиться, якщо я його кину. Він повинен звалитися в рів, або я даремно перетворюю себе в кандидата на дискову хірургію. Ще наліво…