Військово-історичні праці. Спомини: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Панцерні об'єднання впорядковано для широких самостійно-маневрових цілей, до них додано власну, теж частинно панцєрову, гармату, як нищильннка ворожих танків, так і для боротьби з ворожою гарматою. Панцерні відділи складено як колишню посередньовічну, переднаполеонівську, ба й наполеонівську кінноту, кінноту — царицю полей боїв, із ріжних типів возів — від розвідника аж до танка-фортеці; панцерні об'єднання підперто моторизованими об'єднаннями, яким додано навіть тяжку моторизовану гармату, й вони рішають тепер завдання колишньої кінноти, але зі швидкістю 20 км. година, з радіусом у сотки кілометрів й з вогневою силою мільйонів вогневих одиниць.

Нова техніка, впорядкована в доцільних формах, дала ті блискавичні наслідки, що їх ми вперше бачили в Польщі, а вдруге — на полях Бельгії і Франції.

Крім того, як колись окремі кіннотчики чи цілі кінні відділи, навіть за часів найбільшого розвою значіння кінноти, придавано до звичайної піхоти, так додано їй танки, як помічну силу.

Оскільки всі мотовідділи, панцерні та звичайні, чинні лиш на землі та з землі, то їх включено, як рід зброї, до сухопутньої земної армії.

Ще цікавіше розв'язання проблеми летунства шляхом утворення третього, — досі ще незнаного чинника збройної сили — повітряної армії.

Вже безпосередньо по Світовій війні почалася в воєнній літературі полеміка про майбутнє значіння повітряної зброї. У Франції були голоси, що ставили, як аксіому, тезу: той, хто володіє повітрям, буде паном ситуації на суходолі. — Про море тоді ще не думали. Досвід боротьби на Далекому сході однак не підтвердив такого рішального значіння повітряної сили, хоч там і була низка бомбардувальних налетів, навіть і спроба десантів, коли японські літаки приземлилися в запіллі китайців під Шанхаєм; війна в Еспанії, ці «маневри з боєвими набоями» тих сил, що тепер боряться, теж не дали таких рішальних наслідків для летунства, а легкопадові відділи (парашутисти) СССР на Київських маневрах випадали так театрально, що самі їх «об'явітелі» не знайшли можливим ужити їх у Фінляндії.

Тому довелося німецькому синтетичному розумові йти, використовуючи цей неповний досвід, власним шляхом.

Насамперел німці удосконалили типи летунської зброї на підставі досвіду та вироблення типів літаків до нуркових (стрімголівних) летів, удосконалення візирів і т. д. Далі йшло розроблювання питань організаційних, в основу чого — на нашу думку — лягли такі міркування: технічні властивості босвого літака змушують його до операцій лише в повітрі, звідти одначе він змушений чинити і проти однорідного повітряного ворога, і проти інших родів ворожої зброї, що є долу — на землі та на морі. Отже, літак можна або виділити в окрему збройну силу, або приділити його до інших родів збройних сил — земної чи морської. Приділенням до земної збройної сили виникають труднощі й організаційного характеру, в самому кермуванні повітряною силою: літак є здатний до всіляких самостійних операцій розвідного й ударного характеру, з яких можливість оперування в глибокому запіллі ворога властива лише йому; ці завдання в ворожому запіллі може дати повітряній силі лише те її командування, яке охоплює ввесь театр війни. Швидкість літака тепер така велика, що дозволяє не лише мати летунські бази далеко від району чину, але й уможливлює зосередження повітряних сил із найбільш віддалених місць фронту для боєвих завдань у певній точці; коли б вязати летунство на будь-яке військове об'єднання, то радіус його чинів завжди буде більший, ніж його може осягати командування об'єднання.

Таким робом летунство — що до земної армії — може бути без шкоди для його активносте пов'язано лише на головну команду цієї збройної сили.

Щодо співакції з морською збройною силою, то й тут прив'язанні летунства на морське командування виникає чимало труднощів як загального, так і специфічного для німецької території характеру. Бази надморського летунства на кораблях не вигідні, бо такий корабель надто тяжко боронити й від летунських, і від підводних атак; отже, возити з собою літаки фльоті тяжко, а до того ж і не так потрібно; бою великих сил фльоти в широкому океані тяжко чекати, зокрема для Німеччини, а закликати летунство з суходолу підчас бою у прилеглих німецької території морях дуже легко. Отже, бази надморського летунства будуть однаково на суходолі: до морського бою може бути прикликано й надземне летунство; тому нема теж сенсу в'язати літак на будь-яку морську фльоту, лише на найвищу команду всіх збройних сил, а вже з цього, відкидаючи всілякі технічні міркування, випливала конечність створення нової збройної сили — повітряної армії. З цього рішення випливали логічно всі останні організаційні заходи.

Для самостійної повітряної збройної сили треба мати повну обслугу своїх баз, отже: свої валки обозу, свою гармату проти нападів на бази, головно з повітря, свою технічну обслугу, свої фабрики, все так само, як і для морської збройної сили.

Для боротьби в повітрі конче потрібні ріжні типи літаків для специфічних завдань, рівно як і специфічні типи для удару на земні та морські сили, так само, як ми бачимо ріжні типи кораблів у фльоті. Для підтримки повітряної боротьби з суходолу треба мати специфічну гармату, так само, як має на суходолі приморську гармату морська фльота.

Морська фльота мас спеціально вивчені відділи для десантів, що їх роблять у зв'язку з сухопутними операціями, та що с вінцем її співдіяння з армією на суходолі, отже, й летунська армія підготовляє свої десантні відділи — повітряну піхоту. В німецькій армії немоторні спроби київських маневрів, де поодиноких легкопадових стрільців розкидував вітер, перетворено в стрункі вискоки груп, пов'язаних із собою організаційно й підтриманих гарматним вогнем, бомбами з спеціальних нуркових літаків, з яких можна точно поцілити, вогнем кулеметів із легких літаків, здатних до блискавичних низких летів; за цими легко-падовими стрільцями йдуть десантні, спеціяльного типу, літаки, що можуть, приземлюючися, висадити підмогу, а за тим усім приходить уже поміч у вигляді земних панцерових і моторизованих відділів, що закріплюють та поширюють успіх аж до підходу звичайної піхоти.

Це найвища міра співчинности родів збройної сили й типів зброї, яка можлива лише при досконалій підготовці всіх та кожного — до рядовика включно, підготовці умовій — знання, волевій — вихова, моральній — почуття обов'язку та братерства всіх; на основі національного принципу, принципу військового камарадства та обов'язальної шляхетносте.

Взагалі питання співчинности родів зброї — це питання штуки й вихови, а зокрема це торкається співчинности між повітряною й іншими збройними силами.

Ця співчинність безмежна, бо в той час, як море доторкується суші лише в лінії побережжя, повітря доторкується моря та суходолу повсюду по безмежній площині. Співчинність поміж повітряною силою та іншими не може бути вирішена лише приписами й формулами, але послідовним вихованням та величезною підготовчою працею. Точність, дохвильність, знання та ставлення осягнення успіху понад усе — це те єдине, що може забезпечити активну співпрацю повітряної сили з іншими.

Отже з того, що проходить перед нами під гуркіт боїв, навчаємось:

1. Німеччина пильно досліджує своїми фаховими силами ввесь досвід воєнної історії, не лише своєї, витягаючи з того для себе потрібне та аплікуючи це на свою дійсність.

2. Фаховий дослід та праця не припиняється і в тон час, коли зовнішні обставини творять перешкоду для будування німецької збройної сили.

3. Головні основи відновлення збройної сили опрацьовано та де тільки можливо проведено в життя, всупереч обставинам і не чекаючи чужої допомоги.

4. Відповідний провід широко використовує як досвід минувшини, так і військову традицію в маневруванні та організацій.

5. Ніхто не покладає надій на випадок чи на генія, а промощує тому генієві, що вже народився, шляхи докладною підготовкою.

Отже, працею та знанням до сили! А як бачимо з останніх виступів, цим гаслом кермується новий Геній Німеччини, що пильно працює над вивченням всього, що дало йому минуле, щоб мати право й уміти кермувати боротьбою свого народу.

Працюємо ж — і вчимося й ми!

Фронт та запілля

Вже два роки минуло від того часу, коли відігралася передогра до сучасної гігантичної боротьби ідей та народів: розклад Чехословацької Республіки та включення чеської її частини до простору Великонімецької імперії, що відбулися без значної збройної боротьби, не дивлячись на те, що армія ЧСР була добре озброєна та мала значну економічну базу.

Два роки, але все те, що пройшло перед нашими очима за той короткий час, усі ті зміни кордонів і психологій, дають право вже писати про ці перші події, дарма, що вони й нас, українців усіх, а мене зокрема болюче діткнулися в Карпатській Україні, писати з аспекту історичного, для витягнення собі науки на майбутнє.

Конфлікт, що закінчився розкладом ЧСР, почався відразу по так званому «закінченні» Світової війни у Версалі; кажу «закінченні», бо воно тільки формально припинило масові бої, а фактично перевело їх на нові, менш кріваві, але більш дратівливі позиції соціяльно-національ-ноекономічної боротьби з випадковою масовою стріляниною, як то було на Сході Європи до 1921 року, в Відню в 1935 р. й т. д.

Засади Вудро Вілсона про самовизначення народів, що їх викинуто для задурення народів перед «миром справедливим і демократичним», скалічено не тільки на Сході, розшматованням тіла України, але й у середущій Європі, де створилася ЧСР, республіка, куди штучно загнали аж 5 народів, з яких найменша українська група нараховувала півмільйона.

Однак ті духи, що їх з егоїстичною метою викликав представник найміцнішого капіталу — Вудро Вілсон, не зникли зі світу, а почали свою працю.