Військово-історичні праці. Спомини: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Тяжка колізія спричинилася до нейтральности пасивности цієї реєстрової сили, яка перший час війни йшла з тим, хто умів її застрахати і примусити, але при першій можливости розбігалася по лісах і житах, вживаючи істотну форму українського нейтралітету.

А між тим реєстровики складали поважну силу: вибранців було на полк півтори-дві тисячі, а полків, рахуючи й правобережні, що були тоді під регіментом гетьмана, було до 25-ти, отже, маємо в гіршому разі 50 000 шабель з безмежними можливостями поповнення.

Останні цифри маємо зафіксованими в московських джерелах так: під самий початок війни московську залогу Києва було підсилено Гадяцьким полком в 2000 чоловіка, до якого вислано поповнення, 1000 молодиків. Під Смоленськ було вислано полки: Ніжинський та Переяславський — 3000 шабель, до Пропойську, до головної московської армії, пійшли іченці та стародубовці — 4500 шабель та ше 1500 компанейшв і т. д.

Поважна по тодішнім часам була армія реєстровиків. бо сам Петро Романов розпоряжав на Україні в розквіту операцій 1709 року лише 80 000 війська, рахуючи і українські контингенти Івана Скоропадського. але, на шкоду, були реєстрові перед початком війни 1708 року, мабуть, з-за недовір’я до них гетьмана Мазепи, приділені до далеких і близьких московських відділів, а настрої їх не давали змоги сподіватися на їх рішучі самостійні революційні чини в війні, що почалась, щоби приєднатися до своїх під регімент гетьмана.

Ці настрої так влучно змалював російський поет Пушкін, що їх варто навести: вш написав, що на Україні, яка глухо хвилювалася. казали: «коли б славний Дорошенко, чи Самійлович молодий, чи наш Палій, чи Гордієнко були б у владі військовій». Маси готові були до війни з Москвою, бракувало популярного проводу, бо Дорошенко та Палій були в далекій Московщині на вигнанню, Самійлович помер, а Кость Гордієнко-Головко, кошовий отаман славного Війська Запорозького, в початку ійни, на жаль, ще не сказав свого слова.

5. Запорозьке військо того часу мало кадровий склад в шість-сім полків по 500 старинних козаків в кожному та гармату 20–30 люф з обслугою 200–300 козаків, себто до 3000–4000 старинних козаків, змінного ж його складу — так званих джур та новаків й обчислити ніяк не можна, бо це був справді змінний склад, й тому всі донесення того часу дають загальну лічбу запорожців ріжно, від 5 000-15 000, але шляхом мобілізації співзвучних мас військо могло хутко збільшуватися.

Носії споконвічних заповітів українського демократизму й військових традицій. Військо Запорозьке Низове завжди мало колосальний вплив на українські маси та завжди йшло назустріч їх бажанням.

Останніми перед початком війни часами запорожці зі всією енергією підпирали демократичну акцію Палія, тому природно стали в опозицію політиці гетьмана Мазепи. Ця опозиція Запорожжя збільшувалась ще й тою акцією, що вів проти низу Мазепа, який раз у раз намагався накликати на Запорожжя московські репресії, раз у раз малював військо як бандитів — натовпи низового гультяйства.

Ця нехіть до гетьмана Івана Мазепи була остілько велика, що не дивлячись на те, що ще тоді, коли гетьман ще грав у піжмурки з Москвою, удаваючи з себе її вірного, Запорожжя викоріняло зброєю, де тілько могло, московські фортеції, воно все ж не пристало з початку війни до війни з Москвою, що спричинилось до того, що реєстровики, які й так не знали на яку ступити, рішуче зайняли нейтральне становище.

Таким робом к началу війни гетьман Мазепа, номінально розпоряжаючи силою до 80 000 шабель, мав, завдяки не відповідаючій настроям мас соціальній політиці, надійними своїм замірам лише меншу їх частину, решта ж була байдужа, ворожа соціально, хоч прихильна національно.

Та ж політика гетьмана спричинилася до того, що більшість збройної української сили була розкидана в підлеглість майбутньому ворогові в повній від нього залеглости.

До того й провід більшости збройної української сили складався з новоявленої шляхти — старшини, що так зацікавлена була в утриманні свого допіро придбаного привільованого становища, що плазувала перед тим, хто міг це становище затвердити чи пак знищити, без огляду на національні міркування, як-от плазували полковник Стародубськнй Іван Скоропадський, полковник Миргородський Апостол та інші.

Даремно, отже, закликав гетьман Мазепа своїх полковників, щоби вони «без жадной політики вострих шабель добували, бо тоді то буде слава, що през шаблі маєм право».

Справді, легко добуваються шаблі з похов в ім’я «права», але право кожна шабля завжди розуміє по-своєму, тому треба вибирати, або будувати націю силами нації, або лише верству в нації силами одної цієї верстви.

Треба також зазначити, що погано склались обставини для України щодо постачання засобами бойового заосмотрення. Головні центри виробу зброї та пороху Київ-Глухів-Батурнн були або в руках Москви, або швидко до них попали, другорядні центри — полкові міста — також швидко були обсажені московськими залогами.

Шведи — спільники України — розпоряджали гарною армією патріотичною, та мовляв модерною, з полків: піших 1200 чоловіка кожний та кінних 800 шабель-гармата при полку: 4 гармати малого калібру на 1000 багнетів — 2 на 800 шабель, важка гармата окремо в 20–30 гармат, все це давало комплектну лічбу головної армії в 40000-45000, якої звичайно не було за для тяжких умов поповнень по сполученням на сотки верстов та ще під вдарами ворога. Осягнення регулярности їх вимагало би великих залог на етапах, яких авантурна стратегія Карла XII не знала; тому лічба шведів ніколи не була вище 30000-35000 бійців.

Москалі. Петро Романов, знищуючи старий московський порядок, знищив на Московщині і всі старі російські збройні сили, разом з ними вибивши і весь мовляв «комсостав».

Замість них встановлено було нові вербунково-рекрутові полки, поповнені у низах пригніченими масами рабів-кріпаків, а в командному складі переважно чужинцями за винятком тих, або вискочок, цілковито відданих цареві за їх аванс, або з молодшої дворянської генерації, що бачила в цареві та його режимі єдину свою надію на удержанні в рабстві як свого, так і чужих народів.

Всілякі спроби обмежити сваволю царя він розчавлював і топив у крові правого чи виноватого.

От чому з початку шведської війни ця армія, яку удержувалось головною силою, тікала при кожному випадкові, але до часу початку української війни це військо дістало уже смак до грабунків, сваволі та вражінь війни, де кріпак жовнір почував себе свобідніщим, ніж дома, та перетворилося в армію, подібну до армії Тілі часів 30-річної війни, дістало звичку йти за своїми провідниками і тому стало здатним протистояти навіть збройної сили ворога.

Армія складалася з піших двох курінних полків, кінних 4 сотенних з легкою полковою гарматою, важка гармата була окремою одиницею.

Лічба армії на українському фронті хиталася від 30 до 60 тисяч самих москалів, та ще було від 10–20 тисяч ріжних допомогових чужородних Москві контингентів: калмиків, донців тощо.

Постачання бойовими засобами завдяки охоплюючій базі і глибокому тилу з численними збройними заводами було цілковито забезпечено.

23 жовтня 1708 року гетьман Іван Мазепа зосередив у Батурині до 15 тисяч збройного люду, з яких до 5 тисяч сердюків та компанейців, а решту вибранців Прилуцького, Полтавського, Лубенського, Миргородського та Батуринського полків.

24 жовтня, лишивши на залогу Батурина 3 тисячі сердюків та компанейців з частиною Прилуцького, Полтавського та Батуринського полків,[9] з рештою сердюків, вибранців вийшов назустріч шведам до Десни, де переправив під Оболонню 4 тисячі зі взятих 9-ти, хотів піти з ними до Карла, залишивши решту на переправі для її охорони.

Допіро 25 жовтня козакам стало відомо про проголошення війни Москві з промови гетьмана Мазепи, в якій він мотивував це оголошення боротьбою за козацькі вільности проти втручання в справи України Москви, а 27 жовтня гетьман міг довести до шведів лише 2000 шабель самих сердюків під орудою полковників Кожухівського та Андріяша.

Дальший перебіг військових подій розпочатої війни аж до приєднання до гетьмана Мазепи запорожців із кошовим Костем Гордієнком не може бути цікавим для огляду, що пишеться українцем для українців і про українців, бо в змалюванню військових подій до 12 березня 1709 року довелося би балакати лише про стратегію та політику Карла ХІІ та Петра Романова, хоч перший і був очевидячки під поважним впливом Мазепи та його оточення, бо чинив незвичайно для короля Карла методично і незрозуміло для чужинця відповідно місцевим умовам, але деколи знову впадав до авантурництва йому питомого.

Виступали в цей період лише один раз, коли Москва під орудою Меншикова взяла 3 листопада Батурин, вирізавши до ноги не лише залогу, переважно Сердюцьку, але й мешканців.

Це взяття Батурина з військового боку цілком не цікаво, бо його взяла Москва підступом через зраду старшини Прилуцького реєстрового полку Івана Носа.

Дальша війна з боку українського провадилась головне універсалами, які висилав до народу українського, з одного боку, гетьман Мазепа і король Карло, а з другого боку, — цар Петро та новообібраний, у самий день знищення Батурина, на гетьмана Іван Скоропадський, полковник Стародубський, якого обібрано з царевого наказу «вільними голосами» з тих чотирьох полковників, яких під московською майже екскортою було привезено до царського штабу в Глухові.

[9] Очевидно, йдеться про гарнізон Батурин, оскільки окремого Батуринського полку не існувало. — В. С.