Військово-історичні праці. Спомини: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Дуже часто ці нотатки занотовують прохід цих відділів від Глинян на Сокаль і навпаки від Глинян на Збараж і навпаки, звичайно, всі ці пункти лежать на Чорному шляху природної комунікації української, але чомусь вихідною точкою та також конечною точкою цих перемаршів є завжди ці три пункти, найчастіше Глинян, в якій деколи зазначаються відпочинки пересуваючихся відділів.

Відділи, що йдуть на захід, дуже ріжні по своїй кількости і мають переважно випадковий впорядок.

Цікаво, що центрами підвозу ріжних запотребовань на українські війська є часто ці ж точки.

Мимоволі напрошується запитання, чи не маємо ми перед собою етапної лінії?

Припущення дуже сміливе для 1648 р., бо етапна теорія викристалізувалася 1780-80 р. Але ідеї загальної повинносте прийшли В№ пізніше. Також значно пізніше з’являються ідеї маневрування групами та глибокої тактики, а вони дані у Хмельницького.

В усякому разі зазначимо це як віху для тих досліджувачів. що в умовах нових джерел будуть щасливішими за нас.[7]

Щоб остаточно змалювати цей період творчосте української, треба сказати ще декілька слів про демобілізацію українських сил після Замостя.

Ми знаємо з досвіду 1917-18 років, що уявляє собою демобілізація, навіть при умові існування залізниць та телеграфів.

Ми знаємо, як тяжко проходила демобілізація 1905 р.

Отже, цікаво, що демобілізація 1648 р. пройшла надзвичайно гладко.

На жаль, мало ми маємо технічних подробиць її, бо хоча немало було спостерігачів польських та чужоземних, але спостерігали вони настрої осіб, а не перемарші війська.

Тому можемо тільки констатувати ешелоновий рух збройних мас та повільне розходження на свої місця, з обминанням більш заселених міст і з підходом до Дніпровських переправ на широкому фронті.

Не маючи змоги дослідити докладно цих акцій, намічаємо лише ще одну віху для дослідів.

Цим закінчимо дослід цієї надзвичайно цікавої операції, що має всі риси модерного масового маневрування, з звертанням уваги на психологію ворога.

Лишається тільки розібрати останню операцію, яка провадилась Хмельницьким з самими лише територіяльними відділами до складання реєстру 1649 р., який відірвав військо від народу, поділивши його інтереси, що й довело до катастрофи Берестейської і зламало різко характер українського маневрування.

Ми кажемо про війну 1649 р., яку з початку аж до кінця розберемо в слідуючому розділі.

Демобілізоване з кінцем 1648 р. та початках 1649 року українське військо розійшлося по своїх районах.

Гетьман Хмельницький хліборобську селянську Україну розподілив так, як войовничих козаків запорозьких на полки і не залишив собі ніяких постійних контингентів, поклавши обов’язок охорони новостворених кордонів на самі тільки територіяльні прикордонні полки.

Навіть запорожці були виправлені до Великого Лугу, на низ, до того Великого Лугу, що тепер після угоди з ханом переставав бути передовою сторожею українською.

В цьому, безумовно, сказалася традиція польська, що акурат покладала всю оборону на прикордонні формування, але вона підпирала ці формування постійними кварцяними військами та прикривала висуненими вперед іррегулярними групами, одною з яких вважали вони і Запоріжжя.

Цього корективу не було внесено Гетьманом, і ця помилка не відбилася надто трагічно на операціях 1649 р. лише тому, що недавня війна 1648 р. дечому навчила ті полки, що стояли на новому кор. — доні, де в чому їх вишколила.

Між тим ситуація в 1649 р. складалася для України де в чому гірше від попереднього, бо, крім того, що Польща була вже краще впорядкована — Литва з її неабияким, вождем Радзивилом, після елекції та вибору королем Казимира, вийшла з свого попереднього нейтралітету та, криваво задавивши повстання в своїх межах, розложила свої гарно впорядковані та не биті ще українцями війська на північних шляхах в повній погогівлі.

До того ж і Польща, навчена гірким досвідом, теж мала вже на кордонах більш-менш значні групи, які могли бути при вмілому керуванні небезпечні українським прикордонним полкам.

Ці польсько-литовські сили були згруповані так: між Мозирем-Туровим та Слуцьком були розкладені на «лежак» — відпочинок 12–15 тис. кварцяних найманців Радзивила, який сподівався підходу шляхетських відділів на 10–12 тис. збройного люду. В районі Рівно-Луцьк-Дубно 8-10 тис. теж кварцяних під орудою Фірлея. 6–8 тисяч персональних найманців та шляхти мав Вишневецький в районі Вишнівці — Збараж і 10–12 тис. кварцяних було в Ляцькорейського в околицях Ляцькоруня.

До того ще наново приїхавші на Україну великі та маленькі пани, з огляду на пережиті попереднього року страхи, приїхали кожний з невеликим «почотом» збройного люду, а замки мали деякі залоги.

Демобілізована українська армія розійшлася по своїх селах і тільки в деяких більших містах були міцніші залоги, що складалися з козаків цього міста.

Демобілізовано було чисто все, навіть Запоріжжя було відправлено на низ, і кордону проти Польщі берегли прикордонні козачі полки, які мали приблизно такий актив: Голота 10–12 тис. /у нього було немало контингентів, що відійшли з Литви і відданої Польщі частини Волині/, Таборенко, який мав до лінії Житомир — Горинь город до 6 тисяч, — Донець по лінії Старокостянтинів — Пилява — 5–6 тисяч — Богун до фронту р. Рова — 7 тисяч — Нечай до лінії Брацлава 6 тис. і нарешті Шептінот в Уманському районі до 10 тис.

Таким робом, передові козачі полки були числом лише небагато сильніші за свого найближчого противника, але, розкидані на широкому фронті та по багатьох точках, не мали відповідної сили відпору.

Війна була в повітрю. Але починати свою мобілізацію Українським силам було тяжко аж до самого найспішнішого закінченні полевих весняних робот, бо з минулої осени більшість полей було не поорано і уявлялася вже примара голоду. До того ж і помічні татарські сили не мали змоги рушити без зеленого корму для коней, чому ініціатива легко могла бути захоплена поляками.

Ріжними пертрактаціями старалася українська політика відтягнути виступ польський, минуючи всі вибрики прикордонних полків, але вже з другої половини квітня починають у польських та московських джерелах з’являтися достовірні дані про розпочату вже на Україні підготовку до мобілізації.

[7] Зазначимо, що в Сокалю досі ще заховалися шанці, що їх будував Хмельницький. — прим, автори.