Військово-історичні праці. Спомини: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Розпоряджаючи такими силами, Хмельницький мав перед собою к менту підходу до Білої Церкви такі польські відділи: Житомир — Вишневецький з 6 тисячами злютованих пережитою небезпекою військ, не тільки «по собачи вірних» свому вождеві і з запеклою ненависно проти повстанців, але й з нахилом вважати своє командування за безгрішне.

Махнівка-Полонне — 2 тисячі Тишкевича регулярних найманих військ за міцним укріплення Махнівки та ще міцнішими Полонного, останнє з доброю до того ж гарматою.

Бар — 3 тисячі кварцяного, переважно чуженецького війська, з доброю гарматою, в добрій першокласній по свідоцтву польських джерел, фортеці, до того ж там же декілька тисяч шляхти з Уманщини та Брацлавщини.

Кам’янець — 800 на недоступній скелі.

До того ріжні дрібні залоги Межибожжя, Старокостянтиніва, Звягеля тощо.

Всі ці польські відділи були впорядковані та озброєні і вишколені по останньому тодішньому слову техніки, мали добру гармату та кінноту.

Після такої оцінки чи не є зрозумілим, що Хмельницькому було не тільки небезпечно ризикувати наступом проти поляків, а що саме перебування його невпорядкованих полків на віддалі 50–70 км від ворога, що переважав силою свого впорядкування, умілості та витривалості, з’являлося вже небезпечним. Невблаганна логіка взаємовідносин збройних сил вимагала від Хмельницького відвода своїх сил далі від ворога, прикриття їх авангардами та доцільного дисциплінування та впорядкування.

Пригадаємо, що в останню велику війну ударні групи перед початком акцій завжди стреміли відводити в запілля і там підучити, дисциплінувати.

Великий хист Хмельницького в тому, що він зумів відчути цю необхідність та перевести її до життя.

Але для того мусив він подолати певну інерцію: екзальтовані повстанські маси перли до наступу проти найбільше наприкривівшому їм ворогу Вишневецькому, не підраховуючи, звичайно, холодним розумом своїх сил. Крикливі ради, про які пишуть польські джерела, тому підтвердження, ради, на яких чернь вимагає подушного наступу.

Отже, щоб подолати ці настрої мусив Хмельницький перестояти деякий час у Білій Церкві, а щоб не трапилось лиха, забезпечив він себе: найбільше впорядкованими татарами і найбільше екзальтованими, а тому й висунутими для підтримки повстання відділами групи Кривоніса; а до того ж почав пертрактації.

Ще одне психологічне військове значіння мала затримка українців у Білої Церкви і пізніший їх відворот. Шляхта, занепокоєна енергією повстання та чинів Хмельницького, почала було приходити до розуміння необхідности координованих чинів і почала залишати взаємні сварки та лагодитися до походу, але відход Хмельницького на «звичайні місця», невірно зрозумілий, дає змогу знову взятися за хатні справи та позбавляє українців ще одної небезпеки.

А тимчасом на «звичайних місцях» Хмельницький робить з банд військо, та ще й територіяльного зразку, відсилаючи «повставших хлопів по своїх місцях», тобто під владу своїх територіяльних полковників, знищуючи тим випадкові збіговиська випадкових людей, які завжди мають нахил до перетворення у кондот’єрів, у гіршому значінні цього слова.

Таким робом, військова оцінка примушує нас сказати: Хмельницький, широко використовуючи Жовтоводський погром, виявивши великий, значно попередивший сучасність, хист у бойових операціях — прямих під Корсунем та Уманем, непрямих — на Лівобіччю. Досягнувши межі можливого, вчасно відтягає свої сили для впорядкування і підготовки їх до дальшої боротьби.

Мабуть, він дуже хотів спокою та припинення війни, бо до неї, згідно відомому прислів’ю, рішуче готувався.

Підкреслимо: велику рівновагу в сполученні рішучості з обережністю, прикмету великих полководців, незвикле для XVII віку маневрування групами на широких фронтах і також незвикле для ХVIIІ віку формування по територіальному принципу війська.

Дві попередні операції проведено було Хмельницьким військами повсганчого типу, в цій же операції головну масу війська складають допіру нашвидко сформовані територіяльні об’єднання.

Час від Корсуня 26/V та до початку першої української мобілізації, що була оголошена в перших числах липня та закінчена між 10 та 14 липня, коли московські джерела відмітили рух поляків на Лівобережжю, що марширували в район зосередження, був часом енергійного впорядкування територіяльних військ.

Марно каже Грушевський, що не докладалося верхнім командуванням українським зусиль до цієї організації. Кажучи це, він сам наводить московські звістки про появлення на Сіверщині Запорозьких полків /? під проводом Головацького /правдоподібно, повстанчнх відділів з Запорізькими кадрами/, які допомагають винищувати шляхту та брати країну під свій регімент.

Ті ж відомості подаються про формування полків Чернігівського, Борзенського, Ніжинського, Іченського, Прилукського /ціла група полків, що перехоплює Московський шлях та підходи до Києва/, полки Лубенський та Миргородський на Ромаданськім шляху. Всі ці полки слухають наказів головної команди української та йдуть не тільки на Правобережжя проти головної польської армії, де є надія на здобич, але й на зміну запорожцям, які блокують Кодак, де нічого немає, крім втоми та небезпеки.

Також випадала справа і на Правобережжю з оповідань польських і посланців Киселя, що їздили до козаків, маємо прізвища полковників Фастовецького, Білоцерківського та Уманського /до речі, всі з козаків старинних/. З дальших операцій вже під час Піляви маємо зазначеними полки Канівський, Чигиринський, маємо натяки на присутність полкових командуваній в Корсуні та Брацлаві.

Цікаво дослідити підлеглість та діяльність цих правобічних полків.

З відомостей про поширення повстання / захоплення військами українськими необхідної їм території, скажемо ми / на полудневій Київщині і особливо на Брацлавщині твориться таке вражіння, що все це було ділом стихії, яку розбурхував усюдисущий Кривоніс.

Він і під Білою Церквою, звідки пише листи, він же штурмує Вінницю, бере Немирів, а потім раптово знову опиняється під Махнівкою; ну, мовляв, як той Буденний з своєю кіннотою, який був /в уяві втікаючої в паніці в 1920 році польської армії, звичайно/, на цілому польському фронті і в тилу його, від Прип’яти аж по Дністер, примушуючи своїми 3–4 дивізіями всіх до спішного без стрілу відвороту.

Однак з певністю можна сказати, що Кривоніс увесь час оперує в напрямку Біла Церква-Бердичів, де його присутність зазначена не лише мемуаристами, але й його власними підписами на місцях. Під Махнівкою — Полонним та Старокостянтиновим він розпоряджає, крім повстанських відділів, ще полками Фастовецьким, Канівським та Білоцерківським, сам не маючи полкової округи. Після боїв у Старокостянтинові Кривоніс повертає на Бар, причому у нього виходить з підлеглосте полк. Гиря — Білоцерківський, який продовжує рушати Волинським шляхом.

Отже, маємо групу з трьох полків, що стереже район Перепетова поля та Волинський шлях, а далі в розвиненні операції виконує инші завдання, які оцінимо далі, групу, об’єднану під орудою Кривоніса.

На півдні полк Ганжи, якого вислано було Хмельницьким як то каже і Грушевський/ ще до Корсуня, вперто поширює захоплену ним територію до р. Бога, проводячи боротьбу за осягнення цієї оборонної смуги від Вінниці до Брацлава, чим забезпечується можливість стерегти не тільки Чорний, але й Кучманський шляхи і прикриту свого району від нападів з фронту Бар — Кам’янець.

Таким робом, бачимо логічно з військового боку впорядковані та ділаючі групи на головних напрямках театру операцій.

Змальоване так розташування українських військ перед початком Пилявецької операції було таке: /схема VI/: активна армія правий авангард — група Кривоноса на Волинському шляху, полки Фастовецький, Білоцерківський, Канівський, повстанці ще не впорядковані північної Київщини та Волині — збірне місце і район перебування нетериторіяльних частин — Перепетове поле, лівий авангард, група Ганжи — Уманщина між Чорним та Кучманським шляхами в боротьбі за лінію Бога — полки Уманський і — формований в процесі боротьби Брацлавський і повстанці всього району. Головні сили в районі Черкаси — Корсунь — Чигирин на Чорному шляху під орудою самого Хмельницького полки Черкаський, Корсунський, Чигиринський — Запорізькі полки та головна гармата. Блокадний корпус із запорожців у Кодака. Помічна татарська армія у Синіх Вод; резервна армія в процесі формування на лівому березі з полків Чернігівського, Іченського, Прилуцького-Лубенського та Миргородського.

Бачимо, отже, глибоке групове розташування, цілком не знайоме військовій штуці того часу.