Військово-історичні праці. Спомини: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Проти цього груповання українських сил польські сили були майже припадково розкидані, як було вже зазначено в попередньому розділі. Крім розкиданих дрібних залог, маємо три поважні відділи, які не об’єднані ніяким загальним командуванням і витягнуті в одну лінію: Житомир — Вишневецький 6 тисяч, Полонне — Махнівка — Тишкевич 2–3 тис., Бар /?/ до 3–5 тисяч залоги, із них чимало німців.

Безпланові розташування і відсутність керування викликали чини на власну руку, які почав Вишневецький, але все ж його чини були досить логічні з військового боку та не можна їх вважати, слідом за Грушевським, викликаними лише суто персональними мотивами, бажанням відбити свої маєтності, дати попас своїм зголоднілим воякам у маєтку свого шва гра тощо.

Перед Вишневецьким було дві групи українські, ближча більше стабілізована та впорядкована Кривоніса, та далека, що знахадкласі в стані боротьби і невпорядкованости, Ганжи.

З становища політики шляхти Вишневецький мусив хотіти знищити престиж і впливи успішного повстання хлопів та Корсунсько-Жовтоводського погромів, піднести ще свій престиж для зяняття місця польських гетьманів. Усе це легче було осягнути виправою проти групи Ганжи, до того ж ця виправа переводила Вишневецького на головний Чорний шлях і наближала до Бару, де була залога кварцяних військ, які в разі успіху могли бути наказом центральної влади підпорядковані Вишневецькому. Міг Вишневецький сподіватися допомоги від Барської шляхти, що ще борикалась з повстанням, скорше ніж від Волинської, що на чолі з Тишкевичем була за спокійне полагодження.

Нам здається, що скорше таки були можливими виправи Вишневецького; як би то не було, а після 20/VI він вирушає з Житомира на Брацлавщину і знищує по шляху дрібні повстанські відділи, кодо 30/VI громить першу значну українську залогу, Немирівську.

Початок активності з боку поляків негайно ж викликає контракцію з боку Хмельницького, яка полягає в зарядженні мобілізації і контр-маневра авангардів.

Розглянемо останній /схеми ч. VI/. Негайно, як тільки Вишневецький захопив Немирів, українські війська Брацлавщини почали зосередження до загроженого пункту і до 30/VI ліквідували польські відділи в Немирові, а в перших числах липня погромили відділи, що були вислані Вишневецьким на допомогу. Але одночасно з заходами Подільської української групи Ганжи Волинська група Кривоноса, що була до того часу пасивна, переходить у контрнаступ. 6/VII Білоцерківський полк Гирі з’являється під Махнівкою, повстанчі під’їзди північної групи добігають околиць Вінниці та Полонного. Цей рух загрожує перехопити Вишневецькому головний шлях відвороту і той, по якому можуть підійти допомічні сили і резерви, Чорний шлях, бо йому вже відомо про призначення збірним пунктом шляхетських військ Зборова, а з 2/VII в напрямі на Старокостянтинів марширує королевська гвардія, числом до 1/2 тисячі під орудою Осинського.

Отже, зрозуміло, що група Кривоноса, що була скерована в дуже болючому для Вишневецького напрямі, зробила своє вражіння і останній швидко залишає розпочату боротьбу з Подільським українським корпусом і кидається під Махнівку проти Волинського. 8/VII доходить до бою під Махнівкою, в якому Кривоніс відходить в центрі, широко розвиваючи акцію на крилах. Почуваючи небезпеку, Вишневецький залишає бій та спішно відходить до Костянтинова на з’єднання з Осинським.

Кривоніс штурмує і бере Махнівку, звідки надсилає Гирю на Полонне захопити цей пункт і тим повиснути на півночі над шляхом прибуття польських сил. Сам же, збираючи всі розіслані роз'їди, рушає навздогін Вишневецького на Костянтинів. 12/VII Гиря штурмом бере Полонне та надсилає під’їзди до Погор нної волости, чим поширює і продовжує своє попереднє завдання. Між тим польські північні відділи Вишневецького та Тишкевича /останній збитий від своїх фортець / зійшлися 13/VIІ під Старокостянтиновим з тими Польськими відділами, що настягали разом з Осинським, Суходольським та Корицьким. Утворився згусток 12–15 тисяч регулярного війська, з яким польські вожді вирішили дати бій Кривоносу.

До 16/VIІ надходять в напрямку від Пиляви українські сили. За день перед їх появленням поляки починають відчувати присутність Гирі в Полонному, бо стежки останнього починають налягати на Старокостянтинів з півночи.

Між 16/VIІ та 18/VIІ йде низка боїв на переправах у Старокостянтинова, причому поляки, завдяки свому кращому вишкілу та гарматі навіть тактично перемагають, відгромивши українців від переправ і навіть переслідуючи їх на правому березі. Але стратегічне становище з охваченим північним флангом і незабезпеченим тилом разом з сподіванками на прибуття головних українських сил примушують поляків відступити на Ляхівці, щоб вийти з охваченого становища.

Кривоніс не переслідує, а, задовольнившись моральною перемогою відворота поляків, йде під Бар, який бере в штурмах 23–28/ VII, після чого залишається в районі Бар — Ямпіль, надсилаючи під’їзди до фронту, — Збараж — Теребовля — Каменець, про що свідчать писані донесення прикордонних польських державців.

Відкладаючи детальну оцінку контракції українських авангардів до оцінки всієї операції, тут підкреслимо лише скоординованість їх чинів щодо часу і просторові: контр-наступ Кривоноса звільняє авангард Ганжи від тяжкої для нього присутності Вишневецького.

Між тим в перших числах липня починається мобілізація українських сил Лівобережжя. Протягом 7–8 днів збираються козачі контингенти та після того вирушають до Хмельницького. Московські джерела зазначають етапи цього збору і вимаршу, на превеликий жаль, не подаючи порядку його та тих […] чи инших ознак, по яким провадились мобілізація, тільки зазначають, що пішли до Хмельницького всі полки, крім Ніжинського, що пішов під Кодак — замок ляшський. Можемо також зазначити, що ніякі джерела не подають переправ цих полків вище Києва та Канева, ані в цих пунктах. А між тим инші інформації з Києва та Канева до поляків у 1648 році безперестанно йдуть і пізніше, в 1649 році під час нової мобілізації. Польські інформатори докладно нотують перемарш полків українських у Києві та ближчих до Києва околицях.

З цього можна вивести, що переправа зосереджуємих полків провадиться десь в околицях Черкас і що район зосередженні української армії був коло цього пункту. З цього висновку стане зрозумілим, чому було вжито українськими авангардами всіх заходів, щоб відтягти Вишневецького на північ, бо своїм рухом на Немирів і успіхами на півдні він ставав небезпечним району зосередження, а тому і спокійному зосередженню.

Правдоподібно коло 17/VIІ закінчується повне зосередження лівого берега, бо дата вимаршу прикордонних з Москвою полків зазначується між 10 та 13, а 20/VIІ голова української армії минас Білу Церкву, звідки стає зрозумілим поворот Кривоноса 19/VIІ на Бар, як марш, який мусив звільнити фронт підходячим головним силам, в авангарді яких йде Корсунський полк /Шангирей/ і для прикриття яких з півночи залишається полк Гирі Білоцерківського. Природно, що уманська група Ганжи мусила до зміни Кривоносом залишитися на місці та лише потім з’єднатися з головними силами. Не можемо з’ясувати міркувань, які примусили українську головну команду доручити штурм Бару північній групі, зробивши для цього рокировку авангардів, але це було, мабуть, наслідком чи то слабого впорядку лівої /південної/ групи, чи то значної кількости гармати, яка зосереджена була в північній групі наслідком військової здобичі в Махнівці та Полонному, але це не зменшує тої логіки в руках Кривоноса, яку ми доводимо.

То ж, що Ганжа з своїм полком був притягнутий під Пиляву, доводить його смерть з початку цього бою.

Не всі полки лівого берега ввійшли в головну українську армію, бо Ніжинський пішов під Кодак, де змінив запорозькі контингенти — акція цілком зрозуміла, коли на облогу становлять менш міцні частини, зміняючи для головних акцій більш досвідчені та, мовляв, кадрові, — як-от то робилося і в світову війну, де на облогу становили другочергові частини чи ополчення, коли блокована фортеця залишалася далеко в тилу.

Не попав на головний театр і полк Чернігівський, бо він був повернутий проти наїзда польської шляхти на Сіверщину і, може був приєднаний після вже під Замостям, бо його прохід /Полк Небабн Чернігівського/ через Глиняни було занотовано пізніше блокади Львова.

Поволі посувалася головна українська армія. З тих поголосок, що збиралися у поляків про цей рух, що занотовували появлення то того, то другого з полків, які рахують «Кривонісовськими в пам’ять Кривоноса», які властиво під регіментом останнього не були, ми можемо, зазначаючи на мапі уривки з їх перемаршів, уяснити собі пересування головної Української армії, яка очевидячки йшла декількома колонами ешелоніровано, в кожній колоні, — колон, мабуть, було дві — по обидва бою, Росі; а ешелони можна рахувати полковими, подеколи в два полки.

Сам Хмельницький з своїм штабом то пересувався разом з який, небудь полковим ешелоном, то спинявся на довший час, пропускаючи попри себе пересуваючиїся полки, — малюнок звичайний для пересування великих сил навіть для сучасности при нормальному подвою далеко від ворога.

Після переходу смуги Бердичів — Янів штаб Хмельницького починає переходити з місця на місце, перебуваючи постійно в певному районі. Ці рухи нотуються як польськими сучасниками, так і листами Гетьмана та його канцелярії. Нотує їх і Грушевський, не даючи їм пояснень, і повторює за деякими джерелами про присутність разом з штабом Хмельницького і цілої армії на 120-80 тисяч, яка чогось-то блукає з одного місця в друге.

Військовому дослідникові ці пересування дуже ясні.

Армія Українська, дійшовши до району, який ясно означено пересуваннями штабу та який міститься між Бердичівим, Яновим, Пилявою та Янушполем, розташувалася на вичікуюче становище. Хмельницький же з штабом об’їздить свої полки, очевидячки, перевіряючи їх бойову готовність.

Це розташування головних сил було прикрито з боку ворога дуже штучно розставленими авангардними групами, про які довідуємось як із реляцій польських про Пилявські бої, так і з спогадів про Одисею Киселя на пертрактації з Хмельницьким.

Це розташування було таке /схеми VII та VIII/. Дальнє забезпечення правого крила було доручено групі, яка оперувала в районі Степани-Острог і складалася попереду з повстанців Погоринної волости, а після всі повстанці були відкликані до головної армії, очевидячки, на формування і змінені Черкаським полком, який продовжував операції на цілому цьому широкому 150-кілометровому фронті, зависаючи з півночи над головним шляхом наступу поляків /Чорним/ та роблячи цим психологічну пресію на них. /Цікаво порівняти з чинами Кривоноса під Старокостянтиновим щодо загальної ідеї/.

З фронту розташування головних сил було прикрито авангардом — Білоцерківський полк, полк Гирі, що займав район Полонне-Ко-рачіївка — Старокостянтинів, причому у Корачіївці був його сторожевий відділ.

Ліве крило було прикрите групою Кривоноса, що займав район Бар — Ямпіль з передовими відділами на Смотричу вище Кам’янця, і роз’їздами, що сягали аж по Збруч /донесення Теребовлянського старости/.

Кривоніс, окрім свого прямого завдання, мав ще стерегти Кучманський шлях, через який сподівалися на прибуття татарів.

Це розташування, крім хисту, подібного до сучасного, виявляє ще і ту послідовність, яка між операціями авангардів і розпорядженнями головної квартири, які примушують до висновку, що і авангарди діяли не без вказівок згори.