Військово-історичні праці. Спомини: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

На жаль, не маємо жодних джерел про ті розпорядки, що були в українських військах на випадок бою, і тому лише з самого перебігу його мусимо зробити відповідні висновки.

Після довших непорозумінь між командою поляки в перших числах вересня вирушили проти українських головних сил в напрямку Старокостянтинів, Пилява. Самого шляхетського рушення та кварцяних було 40 тисяч, а до того ще чимало було озброєних слуг — конвою до обозу тощо. Гармат було понад 100.

Українського війська в усіх групах нараховували до 120–130 тисяч, з яких до 80 тисяч було забрано у головних силах.

Цікаво, що Хмельницький не вважав за необхідне притягти до бою всі свої сили і рахував кращим значну частину їх використати для певних моральних впливів. Маючи вже подвійну перевагу на головному напрямі, він цим і обмежується, відрізняючись від полководців московського типу, як-от Петро І, який в таких же обставинах, маючи перед собою під Полтавою значно менші, хоч і кращі вишкілом війська, все скопичує проти них, не лишаючи нічого для глибоких охватів.

Поляки, почавши свій наступ, збили без великого опору козачу сторожовку, яка відійшла перед самими стежками; 6/ІХ підійшла до Старокостянтинова, залога якого, дочекавшись розгортання польського авангарду, відійшла майже без бою.

Підкреслимо звістки, що передові козачі сили відходили не в напрямку на Пиляву, а на фронт Полонне-Лабунь, зависаючи над ближчим лівим флангом та ближчим тилом Польським.

Продовжуючи наступ, авангард польський на півдорозі до Пиляви зустрівся з поважними українськими силами, які були під проводом, як кажуть, Головацького, хоч джерела називають і Кривоноса /гадаємо, це повсюдусущність Кривоноса, як і Буденного/.

Ці українські відділи, переважно кінні, звели бійку з поляками і відходами перед ними, притягли їх перед головну позицію на річці Іква, причому в захопленні переслідуванням поляки спинилися перед цією головною позицією без жодного плану — хаотично.

З 9/ІХ по 13/ІХ весь час ідуть затяжні бої за переправу, під час яких Хмельницький тільки не перепускає поляків через річку, і, коли 12/ІХ останнім щастить здобути переправу, рішучим контр-ударом відкидає їх назад.

Між тим Кучманським шляхом спішно сунуть татари, які мають очевидячки, пригадуючи практику Жовтих Вод та Корсуня, оточити поляків з їх правого крила і замкнути те коло, яке підготовлював Хмельницький, який для того залишив свої північні відділи в далекому та ближчому тилу ворога.

Паніка польська, що трапилася в ніч після бою 13/ІХ та викликала втечу війська, не дала можности закінчити операції, але ж можливо рахувати, що загальна непевність поляків, що дала грунт паніці, була наслідком не лише хаосу керування, але і почуттям охвату, яке несвідомо завжди впливає на маси, що можна довести низкою прикладів з світової війни.

Панікою в ніч з 13/ІХ на 14/ІХ закінчується властиво сама операція та починається використання перемоги. Доречна, отже, буде оцінка змальованого періоду.

З військового боку ми бачимо: передачу ініціативи чинів до рук поляків, як наслідок необхідності так-сяк впорядкувати українські війська та підготувати їх мобілізацію; ця безводність невигідна, але невигода ця порушується глибоким розташуванням українських військ, віднесення района зосередження глибоко поза межі раптових наскоків ворога та прикриття його авангардами; коли поляки почали акцію, Хмельницький негайно реагував оголошенням мобілізації і зосередженням військ, яке прикривається доцільним маневруванням авангардів. В цьому маневруванні ми бачимо не фронтальну контракцію, яка висуває бій, як головний чинник рішення, а контракцію на фланг і тил, яка робить бій лише помічним чинником, переносячи головну вагу на маневр, а ми знаємо, що бій був тяжкий для гірше впорядкованих, вивчених та озброєних українських військ.

Підход та розташування головних сил робиться з додержанням умов заховання сил на перемарші далеко від ворога, а доцільне забезпечення авангардами упевнює своєчасне розгортання до бою.

Підготовка бою ведеться з заздалегідь наміреною метою оточення, при чому польським військам предоставляється самим увійти в незручне становище, тільки допомагаючи тому, граючи на психологи війська, що нерозсудливо прагне до наступу. Тому, коли поляки трохи спинилися біля Старокостянтинова, висипається авангард розпочати бійку та втягти поляків до пастки.

З другорядних операцій відзначимо зміну блокадного корпусу першелінейних військ слабшими контингентами для примінення всього цінного на фронті.

З числа загальноісторичних висновків треба відкинути міркування про виломову акцію Кривоноса, бо надто скоординованими були його чини як відносно групи Ганжи, так і відносно головної армії, щоби бути некерованими, а тим більше виломовими.

З тих же підвалин є необгрунтованим твердження, що Хмельницький пішов за повстанням, не маючи змоги його вгамувати. Дивно, чому ж тоді було йому оголошувати мобілізацію тоді ще, коли Немирівські події не зробили ще вражіння на маси?!

Наскільки в той час Хмельницький був справжнім виразником мас, можна бачити в слухняності, з якою повстанці Погориної волости, покинувши свої домівки, пішли до головної армії, змінившися Черкаським, вже більш-менш регулярним полком.

Бачимо також, що метою на той час, як і в Білоцерківській операції, для українського керовництва є збройна сила, а не політикування.

Після утечі полків з-під Пиляви починається період використання успіху. Тут почалась у Великого Гетьмана боротьба між його військовим почуттям, що так блискуче виявилось в усьому попередньому, та політикою, яка все більше та більше закручувала йому голову.

Попереду він почав характерну для нього акцію поширення вражіння погрому /див. Жовтоводську операцію/ надсилкою груп на широкому фронті від Дубна до Дністра, а сам рушив головною масою по найважнішому напрямку, тому ж Чорному шляху.

Вже під Старокостянтиновим догнали українці німецьку піхоту, а за два тижні 28/ІХ були вже війська під Львовом, захопивши фронт Степани — Дубно — Броди — Львів — Миколаїв.

Але далі починаються затяжні, нудні, нерішучі блокади, де пертрактаціям відведено перше місце, а тому військовому досліднику залишається лише відзначити тільки ті риси, які є характерними з військового боку в цих блокадах, залишаючи політичний дослід більш фаховим людям.

Як в першій блокаді Львова, так і в другій Замостя (схеми ч. IX та X) ми бачимо міцне забезпечення найбільш небезпечного для українців правого крила — там формується група попереду з повстанців, що скріплені Черкаським полком, а далі туди ж пересувається полк Гладкого, а далі, коли, висунувшись під Замостя, Хмельницький зробив ще більше небезпечним свій фронт, до цієї групи приєднується полк Головатого. Менш важні напрямки забезпечено теж певними відділами на Сяні у Перемишля, на Бозі у Сокаля і зрештою на Версщиці, на міцній Городецькій позиції.

Всі ці деталі дають нам польські акти про повстання, зібрані вже після відвороту Хмельницького в зимі 1648 р. і на весну 1649 р. На жаль, не маємо таких відомостей про прикриття блокади Замостя, бо за ним був вже польський край, тому слідство про повстання велося не так докладно; але все-таки знаємо, що сфера впливів українських військ була по Володаву та Люблін включно. Цікаво, що в обох блокадах головні сили тримаються між блокованою фортецею і можливою допомогою.

Ще одна деталь може зацікавити військового дослідника, деталь остільки цікава, що її слід би докладно дослідити тим з українців, кому дорого довести надзвичайну передовість нашої військової штуки.

Вже під час блокади Львова утікачі оповідали про присутність у Гетьмана якоїсь козацької залоги і якогось отамана.

Коли ж козачі сили пересунулись під Замостя, то Львівські мемуаристи починають нотувати все, що робиться по ближчих до Львова околицях. Природно, що головну увагу звертають на українське військо, його звичаї, поведінку, карність.

З цього нотата ми бачимо, що попри Львів на Замостя та від нього майже без перерви йде рух військових відділів з сходу на захід і обозів з заходу на схід, деколи обоз пройде і на захід.