Військово-історичні праці. Спомини: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Але досягнувши стратегічної мети, Хмельницький так, як і инші методичні полководці, не хапається з боєм, як не хапався Петро І під Полтавою, Суворов під Нові, де-Тюрен та Монтекукулі на берегах Рейна. Не наспів час, а ще до того треба було привчити, погромлених 10 років тому і гноблених 10 років українців, спокійно ставитися проти переможців, а разом з тим провести розкладову працю в лавах останніх.

Отже, прибувши 29. IV до Жовтих Вод, Хмельницький, вбивши передові польські стежі, стає обозом за сусідньою з Жовтоводською балкою і до 5.V хоча Потоцький кожні два дні пропонує битися, виводячи свої війська з табору, українці влаштовуються на вигідніші позиції за своєю балкою — опершись на свій табор і лише обмежуються герцями /схема ч. ІІІ/.

Нарешті 4/V у Кам’яного затону трапляється катастрофа, яка різко зміняє психологічно і морально взаємовідношення сил.

Ті українські контингенти, що пливли Дніпром і що складалися з реєстрового городського козацтва, яке мобілізувалося польською владою лише під час війни, а в спокійний час жило між рештою населення, відчувало його біль і головне не брало безпосередньої участи в гнобленню своїх братів, як то примушені були робити ті з Українців, яких було вкраплено до польських відділів чи наймано до цілком українських відділів кварцяного війська.

Зрозуміло, чому їх перших торкнулася пропаганда Хмельницького. Вони повстали, заарештували свою старшину, судили її та, повистрілювавши тих, що визначалися особливо «собачою вірністю» своїм польським панам, позалишали, навіть визнали своїми полковниками тих старшин, які в той чи инший спосіб визначилися прихильністю до українського живла та плебса, як-от Кричевського, сотника у поляків, автора відомої пісні: «Устань, подивися, глянь, обернися», скерованої проти свавілля польських начальників та панів і на захист Українсько-козачих військ; Джеджалія, старшину-демократа, та инших. Час надзвичайно цікавий, який гадаємо глибше проаналізувати в окремій праці, яка присвячується питанню про будову збройної сили під час революційних здвигів.

Коли 4 тисячі українських реєстровиків «спалили свої кораблі», Хмельницький починає рішучу акцію під Жовтими Водами.

5/V 1648 року польський авангард, ще не маючи певних відомостей про події 4/V у Кам’яного затону, знову виходить поза табор і лаштується до бою — Хмельницький бій приймає і веде його наступним порядком. Не будемо тут змальовувати тих штучних заходів, яких ужито Хмельницьким для паралізування переважної польської гармати, бо це повело б нас за межі досліду, але факт фактом, бій прийнятий, до нього поспівають реєстровики від Кам’яного затону. — Поляки збиті з поля і мусять замкнутися в обозі, зберігаючи лише доступ до води.

Хмельницький облягає їх тісно, причому своїх запорожців ставить окремим табором на північному сході з метою унеможливити саму думку зв’язку польського авангарду як з головними силами, так і з Кодакам.

Для більш рішучої акції був остаточний час, бо не тільки ситуація під Жовтими Водами змінилася на користь українців, але і польські головні сили до 3/V перейшли під Чигирин, а 4/V під Крукове озеро — 75 км від Жовтих Вод, але Вишневецький не рухався.

Прибуття до Жовтих Вод польських головних сил могло бути дуже некорисним Хмельницькому, так що, здавалося, він мусив би шукати змоги погромити якнайскоріше авангард. Але здобуття Польського табору при умовах кращої польської гармати мало замало шансів, щоб ризикувати успіхом цілого повстання, тому вживається низка заходів, щоб спинити без бою головні сили польські.

Низка під’їздів та стеж висунуто назустріч польських гетьманів, енергійно поширюються чутки про прибуття татарів, надсилається низка листів до української частини надходячих військ. Взагалі поширюється паніка.

Наслідки виявилися хутко: з 4-го по 10-е головні польські сили безпорадно стоять у Крукова, а 10 починають відворот до Чигирина, куди й прибувають 13/V, лишаючи на волю льосу авангард.

Між тим у Хмельницького положення все ліпшає: підходять рештки татарів, нові контингенти з України. Блокада стає все тіснішою, бо прибувші татари охоплюють польський табор зо всіх боків і відрізують від води /схема ч. IV/.

Знесилений облогою, постійними трівогами і морально пригнічений переходом до Українців українських частин, польський авангард втрачає день на день відпорну силу, вже не ризикує виходити за шанці, хоче пертрактаціями врятуватися, здає Хмельницькому частину гармати, як запевнення, що Поляки, які прийшли до Запорозьких степів, не мають агресивних замірів, тобто вживають усіх заходів, щоб відтягти рішення зброєю, сподіваючись підходу своїх.

Хмельницький, який знає, що цього підходу не буде, чекає терпляче остатнього розкладу ворога, його кардинальної помилки; така наступає 16/V, коли авангард хоче врятуватися відворотом, виходить за шанці та упень погромлений у полі.

Розглядаючи цю операцію, що рішила перший успіх повстання, підкреслю ті прикмети керування, які завжди рахуються ознаками генія:

1/. Збалансованої рішучости та обережности; Хмельницький витримано чекає поляків до себе і рішуче переходить до контракцій, щоб закріпити зроблену поляками помилку і не дати направити.

2/. Уміле використання морального елементу і планове нахилення моральної переваги на свій бік з моральною дезорганізацією ворога.

3/. Планове розвинення коперацій, які є підвалиною для політичних акцій.

4/. З боку поляків вірне, по суті, рішення переведене невірно до життя.

5/. Загальноісторичні висновки, зроблені в оцінці акцій в викладі цього розділу, пояснюють військові обірунтування пертрактацій з татарами та невільне розвинення операцій.

Період від Жовтоводського погрому до переходу на вичікуюче становище військ Хмельницького є ледве чи не найбільш цікавим для військового дослідника.

Той комплекс явищ в ньому доводиться розібрати: стихійні вибухи повстання, бурхливі та ріжнодумні ради цілого війська, які то настоюють на продовженні війни і наступу, то раптово приймають рішення відійти, листи Хмельницького та його полковників з виявленням покори перед «Маєстатом Речи Посполитої» — все це, оздоблене коментаріями з польських джерел, робить певне вражіння несталости акцій українських провідників, їх бажання нібито гамувати повстання чи так пливти за водою.

Звістки ріжних фантазуючих шляхтичів про незгоду та отаманію українських провідників, зокрема про виломову акцію Кривоніса, що ніяк не підпорядковується Хмельницькому, разом з листом самого Хмельницького, який, як «пожадний» шляхтич, хоче відмежуватися від «хлопства», що творять насилля, такі природні під час народнього здвигу, ще більше ускладнюють питання.

Зрештою радісні виклики про Божу поміч, коли Хмельницький, як побачимо далі, з військового погляду цілком логічно відходить головними силами до Черкас, — виклики, що лише підтверджують вірність ходу Хмельницького, — теж затемнюють оцінку.

Коли ми розберемось і висвітлимо собі залізну логіку військових подій, логіку збройної боротьби, то багато що стане для нас ясніше та підход до питання з цього боку поможе до вияснення правди.

Не надаючи виключного значіння військовим питанням, підкреслимо, що в той час суто збройної боротьби впливи їх між иншими чинниками були далеко не другорядні.

Бойові операції, що почалися з 16/V після погрому коло Жовтих Вод і скінчилися 20/VI, коли настала певна перерва в організованих чинах, різко поділяються на два, логічно пов’язаних один з одним періоди: перший — використання Жовтоводської перемоги з метою знищення найближчих польських збройних угруповань, другий — закріплення осягнутих наслідків і впорядкування Українців для дальшої боротьби.

Жовтоводська перемога остаточно переважила психічну вагу на користь Українцям: не тільки приєдналися до українського боку реєстрові, мобілізовані Поляками українські козаки, але вперше після 12 років, непереможній нібито Польщі, нанесена поразка. А до того наспіли відомості про початок народнього руху на Уманщині і про скупчення відступаючої перед народом польської шляхти до Уманя, де зібралося до 3-х тисяч польського збройного люду.

Найближчі до військ Хмельницького групи польських збройних сил були розкидані по фронту до 300 км: Лубни — 6000, Черкаси — 7000, Умань — 3000, причому ні одна з груп не спиралася на помжиу фортецю.