Військово-історичні праці. Спомини: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Поляки в той же час, не рахуючи навіть тих сил, які були зібрані для активних чинів польськими Гетьманами, розпоряджали досить поважними силами: на лівому березі один Ярема Вишневецький мав до 6 тисяч війська і то доброго війська. Чернігівська і Сквирська шляхта могла виставити 1/2 — 2 тисячі щабель; на правому березі до смуги Тетерева і по водозбору Бога, не рахуючи залоги Києва, яка мусила залишитися для охорони цього великого міста, поляки мали: Біла Церква залога 800 люду, Полонне та Махнівка 2000, Уманська шляхта та залога до 3-х тисяч шабель. Вінницька 800, Бар залога до 2000, Каменець — 600). Рахуючи, що половина цих залог і шляхти мусила залишитися для утримання порядку на місцях / підкреслюємо, що Вишневецький не рахував можливим в своїх листах до Потоцького вивести з своїх маєтностей всі свої війська /, то ми будемо мати на лівому березі до 4000, а на правому до 5 тисяч вільного війська, а як додати на правому і те, що зібрали польські гетьмани / 7-5-4 /, то 21 тисяча; а як порахувати, що Вишневецький ставився зі всіма своїми силами в 6 тисяч, то будемо мати на правому 21, на лівому 7, тобто всього 28 тисяч війська.

Щоправда, ці сили були дуже розкидані, тому здавалося, що Хмельницькому було би зручніше почати акцію до їх зосередження, особливо негайно після свого обібрання за Гетьмана, коли маневрний осередок польських гетьманів у Корсуня не мав ще повних трьох тисяч, але всі польські відділи спиралися чи знаходилися в польських фортецях, брати які тими невеликими та недосконало озброєними силами, які мав Хмельницький, було тяжко, а головне, потребувало би багато часу, а цей час міг бути використаний поляками, яких, безперечно, зворушили б перші стріли для зосередження, а народ український ледве чи повстав би, не маючи вражінь першого великого успіху, який Хмельницький міг би мати лише в чистому полі.

Отже, ці суто військові міркування вже примушували Хмельницького не поспішати з акціями, а краще чекати поляків на Запоріжжю, до того ж ще обов’язково далеко від польських фортець, куди до того ще і не кожний шляхтич охоче піде.

Крім вищенаведених міркувань, примушувало Хмельницького до вичікування ще й то, що він мусив увійти в зв’язок з тими козацько-українськими контингентами, що було втілені в польські війська, та зробити між ними розвідку настроїв і знищити міцність вже згаданих у розділі II впливів.

Мусив Хмельницький зв’язатися також з тими недобитками українського козацького впорядку, що ще лишилися по волостях, щоб їх активізувати та прикликати на поповнення своїх лав.

Але сугестія міцности польської збройної сили та «Речи Посполитої» та «Короля Его Милости» була така сильна, що мусив Хмельницький шукати допомоги у иншої сили, яка в очах мас рахувалася майже рівноважною з силою польською, сили татарської.

Отже, ми й бачимо, що Хмельницький після знищення польських хоругов на Запоріжжю переходить там до оборони, висилаючи «емісарів» на волості, збільшує свої сили контингентами з волости до 8 тисяч люду та веде псртрактації з татарами.

Підход до питання по військовому значно полегшує розуміння цього вичікування.

У той час, коли військова акція Богдана Хмельницького розгорталася так послідовно, ми не можемо того ж сказати про поляків.

Для них найправдивіпщм шляхом використати ті психічні та матеріальні переваги, які вони мали, було б швидка збірка всіх можливих до звільнення збройних сил /а такових було чимало/ та рішучий удар по осередку на Запоріжжя, спираючись на близький до останнього Кодак. Але з комплекса умов, персональних взаємовідносин та інерції державного устрою, проведення цього плану не вийшло, і лише поволі польські гетьмани почали збирати свої сили в трьох групах — Вишневецький 6 тис, у Лубен, Потоцький 4 тисячі українських контингентів (реєстрові городові козаки) у Черкас і 11–12 тис. кварцяного та шляхецького війська теж з вкрапленими українськими контингентами у Корсуня.

Для того, щоб з’ясувати собі дальші події, необхідно буде коротенько змалювати стратегічні умови районів боротьби квітня та травня 1648 року.

В тодішніх умовах бездоріжжя та цілинної природи більш-менш значні збройні об’єднання уникали пересувати по перерубаних місцевостях, зокрема переправ через річки та ще такі, що течуть по глибоких долинах, вкритих галерійними лісами, а тому улюбленими та найзручнішими напрямками їх руху були вододіли.

По вододілах пролягали споконвічні шляхи, які звичайно не були дорогами в теперішньому їх значінні, а лише зручнішими для руху частинами поля та степу.

Головнішими з цих шляхів, які пролягали в районі операцій 1648-49 років, були слідуючі:

1/ Чорний шлях, що починався у Озіва, переходив Дніпр по Кічкаському перевозу та йшов по вододілу водозборів Дніпра та Південного Бога до околиць м. Махнівки, звідки по вододілу Бога та Случа переходив на вододіл Дністровського та Прип’ятського водозборів, яким йшов попри Збараж аж до Львова, звідкиля повертав вододілом Західнього Бога та Вепра на Замостя-Варшаву. Це був найважливіший шлях в степу до найважливіших осередків Речи Посполитої Польської.

2/ Як відгалуження першого — Кучманський шлях, що починався на Чорному в районі степу Гапталах, ішов попри Бар вододілом Півд. Бога та Дністра на Очаків, далі берегом на Кизи-Кермень.

З/ Шлях, що йшов північними межами театру і носив назву по лівому березі Московського, що пролягав по вододілу Десни та инших більш південних від неї припливів Дніпрових, на правому березі, перейдучи Дніпро у Києві, цей шлях продовжувався під назвою Волинського та Литовського, йшов через Перепетово поле /що на північ від Білої Церкви/ і далі на Бердичів — Полоне, Рівне — Луцьк по найзручніших для перехода частинам правих приливів Прип’яти, далі на Берестя.

4/ З півночи на південь в районі операції 1648-49 р. ішов шлях Ромадан, або Перекопський, який сполучався з Московським шляхом вже за тодішньою московською межею, пролягав попереду до вододілу Сули Псіола, переходив Дніпро на урочищі Кременчук і тягнувся далі вздовж Інгульця, перехрещуючись на ур. Жовті води з Чорним шляхом і, перейдя знову Дніпро у Кизи-Кермен, доходив до Перекопу.

5/ Треба ще зазначити один шлях, що відігравав певну ролю в кампанії 1649 року, це той, що йшов повз Птич та Прип’ять до Мозиря й далі на Загаллє, Лоїв, Чернігів, Ніжин; шлях — тяжкий та незручний.

6/ Крім того треба зазначити, що дніпро теж можна рахувати одним з шляхів, по якому можливо було пересувати поважні відділи та провадити комунікацію.

Недалеко від перехрестя шляхів Чорного та рамадану на Дніпрі лежала польська фортеця Кодак, яка, перехоплюючи сполучення Дніпром, разом з тим мала бути опорою того війська, яке хотіло б перешкоджувати руху Чорним та Ромаданським шляхом, бо відстань її від цих шляхів була 30–40 км.

Польські сили збирались в трьох точках, які чи лежали, чи були близькі від цих трьох шляхів /Дніпро-Черкаси-Чорний шлях-Корсунь та Ромадан-Лубни/, і природна точка їх сполучення лежала в околицях Жовтих Вод, куди й мусили якнайшвидше посуватися всі відділи, щоб мати змогу чинити спішно, спираючись в разі необхідності на Кодак.

Отже, військова оцінка зразу робить зрозумілим те «загоняння до степу» з боку поляків, яке ставлять у вину польським гетьманам. Ми ж можемо підкреслити їх одну помилку, що біля Жовтих Вод опинився лише авангард в 5–6 тисяч люду, а не вся Корсунська група.

Як би то не було, а 21 IV 1648 р. польський авангард в 1500 поляків і 3000 українських і чужоземних контингентів дійшов до Жовтих Вод /схема ч. 1/ 89 км від Кодака, 110 км від Великого Лугу.

В той же час 7-ми тисячні головні сили польські просунулися до Черкас — Вишнивецький продовжував стояти коло Лубен, а до того 4 тисячі виключно українських козачих відділів пливли долі Дніпром до Кодака.

Перед Хмельницьким стало питання про необхідність чину.

Багато з дослідників рахують помилкою виправу 4 тисяч козацького корпусу водою, вважаючи за краще для поляків тримати його разом з авангардом, але, спитаємо ми, як краще пересувати непевні війська: в умовах повсякчасної можливости для них увійти у зв’язок з агітацією ворога чи обмежити цю можливість лише точками ночлігів та відпочинків? Як ми спитаємо, як легше перейти на инший бік під час польового бою чи з фортеці? то ми зрозуміємо, що психологічно поляки мусили виправити непевні контингенти української міліції водою — до фортеці.

Звичайно, Хмельницький не міг: 1/дозволити вводу українських казаних контингентів до Кодака, 2/дозволити польському авангарду спертися на Кодак і придбати силу відпору, обумовлюючу затяжну боротьбу, 3/ допустити сполучення польських сил.

Отже, він, не чекаючи прибуття всіх татарських сил, що вже збіралися коло Перекопу та Кизи-Керменю, починає акцію негайно по одержанні відомостей про з’явлення польського авангарду у Жовтих Вод: 24. IV українські стежі з’являються під Кодаком, 27. IV Кодак блокований з правого берега і лише Дніпром та лівим берегом ще сполучення вільне. 29. IV українські сили з’являються перед польським авангардом, І. V польські стежі головних сил спинені українськими у Крукового озера.

Таким робом, вже 27. IV зроблено неможливим полякам спиратися на Кодак, а 29. IV польський авангард зв’язаний присутністю українських сил.