Військово-історичні праці. Спомини: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Користь цеї т. зв. «Мілютінской» думки та помилки невикористання цього «Передового театру» відстоюють ще і досі по війні такі російські авторитети, як Ґен. Головін.

Одначе, звичайно, позитивне використання того театру, як рівно ж і инших властивостей обрису — пляну кордонів, можливе лише тоді, коли не лише вони сами та їх можливі впливи будуть досконально вивчені, але й тоді, коли будуть вивчені і відповідно технично підготовані й терени, що вздовж тих кордонів лежать, і де саме будуть зосереджуватися та пересуватися війська.

Отже, пригадуючи той самий приклад «Передового Привислянского театру», треба зазначити, що доцільне його використання для наступу можливо було лише після його досконалого фортифікаційного зміцнення, зокрема на його флянгових зонах, детально підготовивши залізничні шляхи для масового перекидання війська та навіть змінивши відповідно пляни мобілізації та самі форми утримання кадрів, їх сили та дисльокацію.

Тим то властивости прикордонних теренів, їх вигідність чи невигідність для наступу чи оборони, безумовно, впливають також і на ступінь воєнного напруження кожної країни.

Безперечно, країна з невигідними в воєнному відношенню кордонами і прикордонними смугами мусить мати більшу боєву поготовність, більші витрати на військо, більшу численність кадрів і військових одиниць мирного часу.

Отже, ці вихідні для визначення навіть самих форм воєнного обов’язку тої чи иншої країни повинно дати «Воєнне Теренознавство».

На те саме воєнне напруження країни та на форми її мобілізації мають ще вплив також і властивости теренів цілої країни, бо при труднощах боротьби на кордонах, її можна перенести і вглиб країни, на вигідні для неї та заздалегідь підготовані терени.

У цьому відношенні на неповне, на недосконале знання своїх теренів і негування їх властивостей дуже хибувала колишня російська воєнна школа, де місце «Воєнного Терснознавства» займала Воєнна Статистика, яка, як побачимо далі, не може ніколи заступити «Воєнного Теренознавства».

4. Марші-маневри

Наступним актом Стратегії, по закінченні розгортуваиня, є наближення до боєвого стику з ворогом — впорядкування марш-маневра.

При цьому акті Сіратеґії значіння властивостей теренів позначаються дуже й дуже.

Вже сама сітка шляхів і їх здатність витримати пересування військових мас за кожної погоди — легку чи важку їх прохідність при невигідних метсорольогичних умовинах треба оцінити та взяти під увагу, бо ннакше цьому марш-маневрові, хоч і геніяльно задуманому, загрожує катастрофа.

Згадаємо лишень ті природні умовини, за яких розгорталося маневрування військ підчас Ляояпської операції 1904-го року.

Досить було бурі, щоб розмоклі шляхи припинили маневр, шо вже був почався. Також рельєф, а головне — профіль місцевости різко впливає на виконання маршів, і тому вплив той треба заздалегідь взяти під увагу, а значить — рельєф треба вивчити.

При тих марш-маневрах, які відбуваються внутрі своєї країни, а на початку операцій вони є явищем цілком природнім, можна завчасною підготовкою теренів поліпшити перебіг маршів на зближення, а саме поліпшити їх швидкість та точність.

Пригадаймо собі лише розвій рокнровальних шляхів Східньо-Прусського району та значіння їх за операцій 1914 року. Як бачимо, і тут знову неминуче доскональне вивчення теренів.

5. Елементи несподіванки

Елемент несподіванки в Стратегії є захований у переведенні підготовчих чинів і йдучих за ними марш-маневрів.

Запільна розвідка може завчасно попередити ворога про зміст більшости підготовчих чинів, або, бодай, із певноб правдоподібностью визначити можливі їх комбінації, але куди тяжче для неї викрити переведені підчас зосередження, та безпосередньо по ньому, перегруповання, які в величезній мірі, як це ми вже з’ясували, залежать од впливів теренів. А тому використання елементу несподіванки у Стратегії можливе лишень на підставі досконального вивчення теренів майбутніх операцій.

6. Стратегічна підготовка теренів

Оцінюючи вплив властивостей теренів на стратегічні операції, ми вже вказували на можливість завчасної зміни тих впливів штучною підготовкою теренів.

До такої підготовки ми відносимо фортифікаційні спорудження і шляхи, доцільне розташування яких знов таки можливе лише на основі докладного вивчення теренів.

Взагалі можна двояко задивлятись на природні властивости теренів: або неґувати їх значіння, перемагаючи їх вплив збільшенням зусиль військ; таким шляхом ішла дотепер російська воєнна штука, історія якої повна героїчних зусиль військ у боротьбі з природними властивостями теренів для досягнення результатів стратегічної несподіванки.

Візьмемо хоч би перехід Суворова через Альпи, вся штука якого була в подужанні критичних стратегічних ситуацій, що в них опинилися російські війська, надлюдськими зусиллями, головно в боротьбі з природою. З Швейцарського походу вийшла російська армія Суворова майже знищеною, головно — суворою природою, а не зброєю ворога.

Те саме бачимо ми й у війні 1877-78 р.р., де ефекту несподіванки теж осягали перемогою над природою.

Одначе ми не маємо на думці й переоцінювати значіння терену, щоб аж відкидати саму думку про його подужання, а все ж, коли б французи в 1799 р. або й турки в 1877-78 рр. докладніше вивчили властивости своїх теренів та затарасували живою силою мало приступні стежки та проходи, то ледве чи скористали б з них російські війська.

Цей висновок наш дає нам першу вихідну для другого задивлення на природні властивосте теренів.

Друге задивлення — це доскональне вивчення їх неминучих впливів та свідоме використання догідних і подужання від’ємних їх властивостей.

Так, у 1914 р. стихійно швидкий наступ російських військ на Краків, а далі в Татри та за Карпати, втратив свій розгін і захлинувся не завдяки опіру небоєздатних ландилурммісгів, але наслідком перешкод із боку суворої природи гір, підсиленої ще й пізньою осінью.

Це зважило з залізно-математичною точністью німецьке командування й руйновано при відвороті лише ті спорудження на шляхах, які могли перешкодити рухові лише зі сходу на захід, залишаючи цілим усе, що вело з півдня на північ, а, готуючись до контрудару на Горлицю, в 1915 році німецьке командування широко підготовило подужання природніх перешкод перед армією Макензена та вибрало час удару кліматичне найвигодніший для маршу по шляхах долин між Карпатськими пасмами, але невигідний для тих, хто мав переходити ті пасма впоперек; — саме весну, коли сніг у долинах вже зійшов і шляхи по долинах висохли, а в горах сніг щойно розтанув, розмочуючи й без того погані гірські дороги, якими неминуче мусили відходити російські війська.