Військово-історичні праці. Спомини: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Нещодавно минула світова завірюха втягла у свій вир величезні маси людства, які не лише билися на ріжних фронтах, але й працювали в запіллі на війну та для війни.

Не будемо тут наводити цифри — цікавий знайде їх у попередній лекції Генерал-Лейтенанта Донських Військ Сідоріна, — зазначимо лише, що майбутні війни будуть вести не армії, а народи.

Щоб ці маси людства на величезних фронтах боротьби мали найбільші вигляди перемогти, треба подостатком забезпечити їх усіма сучасними технічними засобами боротьби; а це собі ставить на чергу справу транспорту, бо сучасні технічні засоби боротьби, здебільшого, дуже важкі, вимагають для їх уживання відповідних засобів транспорту.

Отже, крім народних мас, що візьмуть участь у боротьбі, в ній візьме також участь і вся промисловість країв, всі засоби транспорту — тобто ціле життя, цілий розвій країни.

В арміях сучасносте, і на фронтах боротьби, і в запіллі — ми побачимо складні та могутні технічні засоби, пересування яких залежатиме від місцевосте, від властивостей теренів.

Вже й ці чинники майбутніх війн визначають на сьогодні вагу теренів: їх природніх властивостей і штучних збудувань на них. Два приклади, хочби з прадавніх війн, наочно покажуть нам усю вагу природніх чинників навіть і для первісної техніки.

В усіх трактатах про воєнне мистецтво знайдемо ми двох смілих маневрів Ґанібаля через Альпи та Понтійські багнища. То були маневри невеличких, як сучасне мірило, жменьок людей, визброєних списами, мечами та луками; єдиною «технікою» їх, якої не мали їхні вороги, були слони. Армія та, зі стратами на людях, усе ж подужала тяжкі властивости теренів, але її «техніка», що йшла своїми ногами (без складних машин), загинула вся. Правда, це не вплинуло на остаточний перебіг дальших операцій, бо у ворога навіть і такої «техніки» цілком не було. Одначе, уявім собі армно, психічно звиклу битися за допомогою ріжиоманітної техніки, в той момент, коли вона, подужавши певні тяжкі властивости терену, опинилась би перед ворогом, хоч і гірш за неї, але все ж вистачаюче забезпеченим, без своєї техніки, або в умовах неможливости ту техніку за браком засобів використати!

І чи не буде те повторенням фраикогрепького десанту в Одесі в 1919 році, який не міх, через особливосте теренів, використати свою техніку, що була пристосована лише до умов західних фронтів світової війни, й тому мусів був одступиги перед слабійшим ворогом — і числом, і, зокрема, техинчинми засобами, а саме — повстанчими відділами Ю. Тютюнника.

Можна було-б навести силу прикладів із боротьби на східних фронтах світової війни, коли особливости терену ставили непереможні перешкоди для використання могутньої сучасної техніки, рішуче впливаючи на висліди боротьби.

Звичайно, нема меж для людської винахідливости та людської думки, а тому й найгірші особливости терену можна перемогти, але лише тоді, коли ті особливости будуть заздалегідь дослідженні та їх майбутнїй можливий вплив буде зважений — передбачений для кожної галузі техніки коли ми до перемоги тих особливостей будемо підготовані.

Одначе, як вже ми сказали, не лише техніка сучасних армій, але й їх кількісний склад є чинниками, що підсилюють вагу та вплив теренів.

Як порівнюючі легко та незалежно від природніх властивостей терену могли маневрувати малі армії минувшини!

Ганібал міг знайти собі вигідне поле бою під Каиами, куди неминуче, притягнені як магнетом до його живої сили, мусіли були прийти Римляне; Наполеон міг спокійно на невеликому районі підготовити громовий удар Австерлиця, меж тим як противник Олександра Македонського — Дарій Гісгасп, зібравши величезну, як на тодішні часи, армію, мусів був стояти на широких полях під Ісою; де він міг вигідно ту армію розгорнути та цим, самою масою своїх військ прикутий до терену, підготовити перемогу Олександрові та свою загибель.

А що вже й качати про вагу й значіння теренів тепер, коли ось ув останню світову війну міліонові маси німецьких армій фізично, в силу своєї кількости, не могли протиснутися крізь коритар, до того ще й підсилений штучними засобами, між Вогезами та Бельгійським кордоном, — фізично ж, знову таки через свою кількість і важку техніку, не могли йти через пасмо Воґез, а неминуче мусіли йти через Бельгію, порушивши невтралітет.

Питаємо тепер, чи не вплинули властивости теренів на цілий перебіг, ба, й на конечний вислід цілої світової боротьби, та чи не треба поважно вивчати оті властивости теренів, а значать і дати цьому вивченню місце в шерегу наук про війну?

Думаємо, що вистарчить і цього яскравого прикладу для нашої мети, а тому не будемо спинятися ширше на з’ясуванні значіння теренів Мазурських озер на початку світової війни на східньому фронті, майстерне використання яких дало змогу малим німецьким силам погромити хмари російських військ, що не хотіли властивостей тих теренів взяти під увагу.

Не будемо рівно ж докладно пригадувати невдалих, з погляду негативного розуміння властивостей теренів, спроб російських проривів на Стоході та в районі Олександровських узин біля озера Нароча. Ці спроби, саме невдалим вибором теренів і непідготованностью Росіян до їх подужання, уже наперед були засудженні на невдачу.

Чимале значіння можуть мати при сучасних арміях та їх техніці також і кліматичні властивосте теренів; досить лише пригадати цілковито розбиті шосе Східньої Галичини в осені 1914 року, коли по них за дощів прокотилися декількома наворотами маси російських та австрийських військ, обернувши всі ті шляхи в непрохідні рови, де безнадійно загрузали обози та гармата, не кажучи вже про більш чутливий автотранспорт, що тоді й не був так розвинений.

Нарешті, самі методи сучасної збройної боротьби примушують нас уважнійше вивчати терени, як свої, так і тих держав, які мають змагатись з нами.

Запитаємо, чи можливо за сучасного суспільно-військового устрою повне фізичне знищення живої сили ворога яко такої?

Це було фактично можливим хіба за доби найманих чи вербункових армій, коли поза вивченими та фаховими невеличкими контінгентами держава не мала инших засобів боротьби. Навіть за давньої класичної доби фактично не можна було знищити демократичну армію Риму, який за найтяжчих часів свого існування міг виставляти легіони за легіонами; і тяжкі поразки під Канами та в Самнітських горах не знищили його фізичної сили.

Послідовне ж вичерпування тих природніх засобів країни та тої її продукції, на якій базується війна, є підчас збройної боротьби річчю цілком природньою, і прискорити до максімума цей процес у ворога цілком можливо, — треба лише знати, де вдарити та витворити плян і методи такого знищення. А з другого боку — лише знаючи всі слабі місця, та виробивши методику та плян їх захисту чи нейтралізацію заходів ворога, можна сподіватися на успіх.

Масові армії та всенародний характер сучасних війн, що вимагав напруження всіх сил країни, полекшують ці завдання нищення засобів боротьби для захисників і борців, а не самих лишень борців.

Сучасна збройна боротьба, втягуючи в себе всі верстви нації, є великим іспитом міцности цілих людських агрегатів, ось чому найменша з військового боку хиба в соціальній конструкції тих агрегатів, а зокрема в конструкції їх воєнної готовности, може болюче відбитися на вислідах війни, викликаючи соціальну катастрофу перед лицем ворога. Вже кінець франко-прусської війни 1870-71 рр. з повстанням Паризької Комуни та соціальною боротьбою перед обличчям національного ворога, є досить повчальним, а кінець російсько-японської війни 1905-06 р. та, нарешті, кінець Світової війни ставить у всю широчінь потребу вивчення життя ворожих людських агрегатів на їх теренах.

Одначе місце вивчення цього може бути спірне — воно може й не бути цариною «Воєнного Теренознавства», а належати до «Воєнної Соціольогії» — тому ми тут його лише згадуємо.

Отже, вже з цього побіжного перегляду умов недавно минулої збройної боротьби можна вивести конечну потребу вивчення теренів своєї держави й тих, із якими їй припаде вести боротьбу, та які можуть на перебіг тої боротьби вплинути. Оце вивчення теренів під поглядом воєнним є завданням науки «Воєнного Теренознавства».

Одначе повний обсяг, а головне — методику праці в «Воєнному Теренознавства», ми зрозуміємо, коли остаточно розглянемо те можливе стратегічне, а далі й тактичне значіння теренів, що їх вони матимуть у збройній боротьбі.

1. Стратегічний об’єкт чинів

Першим питанням, що його має розв’язати в підготовці до можливої війни Стратегія, — є визначення об’єкту чинів.

До Світової війни Стратегія проповідувала конечність шукати насамперед можливостей знищення живої сили ворога, але вже вище ми з’ясували, що повного і остаточного її знищення при сучасному воєнному устрої і, скажемо, при сучасному стані техніки — бути не може.