Військово-історичні праці. Спомини: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

А тому цей постулят ми зформулювали б так: «Зруйнувати психічно й технічно агрегати, що змагаються, так, щоб вони не могли продовжувати боротьбу».

Такої руйнації, без сумніву, можна досягнути головно цілою низькою боїв, які виснаживатимуть ворога. Але яким способом примусити ворога обов’язково до бою, — та ще бою в невигідних для нього умовинах, позбавляючи його тим можливостей відповідного маневрування, відповідного відтягнення розв’язки до слушного для нього та невигідного для нас часу.

Як нав’язати ворогові свою волю?

Без сумніву, що спосіб той — це погроза тим центрам чи, властиво, районам, утрата яких унеможливлює чи дуже втруднює ворогові дальшу боротьбу.

Ця загроза, як можна реальнійша, єдина може примусити збройні сили ворожого фронту приняти бій, який потягне по собі виснаження.

Ранійше, до Світової війни, такими районами були психічні та адміністративні центри країни — столиці, великі та головні населені пункти.

Але вже за Наполєоновських війн виявилось, що хоч війська під психічним тиском можливости втратити такі центри й приймали бої, а все-ж це не вело до їх повного знищення — війська відходили і, навіть, продовжували боротьбу.

Психічний тиск на них залежав лишень од попередньої психічної сугестії значіння цього керуючого центру.

Та вже цілком инакше виглядає справа, коли загрожено осередок воєнної продукції країни, чи бодай сполучення з таким осередком, чим загрожено постачання армії; така загроза сьогодні цілком реальна та може примусити до бою, навіть при поганих умовинах, ту збройну силу, існування якої ось так загрожено.

Визначити такі райони, що мають сутнє значіння для збройних сил ворога, є одним із завдань Воєнного Теренознавства.

Одначе, треба зазначити, ці райони несталі — їхнє значіння постійно змінюється в залежности від змін в економичному житті країни та від розвою її продукційних сил.

Ми сказали б, що людська воля певним способом може і змінювати те значіння, створюючи такі райони штучно.

Візьмемо, наприклад, зміну значіння районів хоч би на Україні. Ми бачимо там повільне пересування центрів воєнної могутности країни. Ранійше Київ був духовно-адміністративним центром, далі таким став Донбас, яко центр промисловості, тепер мав набрати такої ваги Дніпрельстан із районом його комбінатів.

Підкреслюємо свідоме перенесення центра ваги воєнної промисловости в СССР з його периферії на Урал; з периферій Союза, до, мовляв, математичного його центра, могутнє зміцненого природою.

Отже, постійні студії над воєнним значінням тих районів теж е одним із завдань воєнного теренознавства, без чого неможливо визначити найважнійше в данних теренах, неможливо визначити доцільний, у данній сітуації, стратегічний об’єкт чинів.

2. Операційний напрямок

Після визначення стратегічного об’єкту чинів іде вибір операційного напрямку схеми тих шляхів, які ведуть до цього об’єкту чинів та на яких розгорнуться боєві операції.

Схема наступу і маневрування тісно пов’язана зі схемою шляхів підвозу — артерій постачання та забезпечення армій.

Ідея майбутніх операцій повністю знаходить свій вираз у комунікаціях і шляхах наступу. «Таємниця операцій полягав в таємниці комунікацій». (Наполеон).

Безсумнівно, що властивості теренів мають рішучій вплив на вибір операційних напрямків, а особливо при сучасних арміях.

Ми вже вказували на початку нашого викладу на ті природні та штучні властивосте теренів у прикордонних районах Франції 1914 р., що у зв’язку з масами військ, які мали взяти участь у веденню операцій, примусили німецьке командування вибрати шлях через Бельгію, тоді як у 1870 році, оперуючи майже в тих самих районах, не мусіли німецькі армії порушати бельгійського невтрайлітету — навпаки, вони використали його для себе, а всі операції вели на французькій території, частинно використовуючи напрямки і через Вогези, і крізь Бельфорський прохід.

А місцевість і властивосте теренів залишилися все ті самі, ба, навіть, наслідком розвинення сітки шляхів і піднесення культурности країни, терени ті стали приступнійшими для маневрування мас.

Сталося це тому, що — з одного боку — французьке командування за час од невдалої війни 1870-71 рр. аж до Світової багато попрацювало над вивченням та підготовкою у стратегічному відношенню своїх прикордонних із Німеччиною теренів, зміцнивши штучними засобами і без того тяжко приступні Вогези та закривши найбільше приступні шляхи на захід від них, а з другого боку, за той час виросли і маси війська обидвох сторон, зокрема — німецької, чому їм і тісно стало на звужених штучними спорудженнями просторах.

Отже, приладнення воєнних планів Франції до властивостей її теренів, засноване на вивченні їх — із одного боку — та збільшення мас війська — із другого — викликали зміну в операційних напрямках німців, зміну в перебігу цілої війни.

Стверджуємо тут вплив теренів на вибір операційного напрямку, мінливість цих впливів у залежности від людської волі і конечну потребу їх відповідно оцінювати.

Ми могли б навести багато прикладів про впливи властивостей теренів на вибір операційного напрямку, але обмежуємося цим ближчим і найяскравішим.

3. Стратегічне розгортання військ

За цими першими двома актами стратегічної підготовки до війни наступає підготовка плянів для стратегичного розгортування військ. Ми можемо легко собі уявити, який вплив мають терени на цей підготовчий до війни чин.

Вже самий обрис кордонів певної країни частинно визначає найліпші чи найконечніші форми стратегічного розгортування війська.

Пригадаємо собі лише ті суперечки, які виникли в Російському Генштабі щодо оцінки значіння так зв. «Передового театру» — району на захід од Висли, що, на думку деяких російських авторитетів, міг би позитивно спричинитися до наступових російських плянів, даючи змогу з перших же боєвих операцій зайняти охоплююче щодо ворога становище, що різко могло-б вплинути на всі наступні операції.