Військово-історичні праці. Спомини: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Майно треба було здавати представникам гетьманської або австро-німецької влади.

Так прийшов до нас перший маніфест нової влади…

Небаром із Києва повернув Натїїв і привіз відомість про приїзд висланого гетьманом от. Приходька (генерал-майора рос. кінноти) якого перегляд має вирішити про дальшу долю Запоріжців, бо ними гетьманська влада невдоволена. Бо при чому тут вдоволення: — з українських частин, що були перед «державно-творчим» переворотом «Сині» та Січові Стрільці розброєні, усі запоріжські запільні органи зруйновані — «Сірим» радо дають відпустки, щоби лишень покидали ряди, а ці чортівські Запоріжці все боєздатні, все збільшують і свою кількість, і карність поодиноких відділів.

Я вже згадував, що цей якраз час був часом збільшення Запоріжців, бо всі ці роззброєні та розпорошені гетьманською владою українські військові формації, які не вважали для себе можливим піти на повстання по селах, все це збіглося до нас. Були тут в першу чергу Січові Стрільці, які, як Галичани, мали лише два виходи: або вертати в ряди австрійського війська, або до нас. Прибувші С.С. поділялися по частинам, головно по їх соціальному успосібленню. Треба зазначити, що найбільше Січових Стрільців пристало до Дорошенківців, які, очевидячки, їм найбільше підходили. Ми та Республиканці дістали майже однаково цих поповнень, але до Гордієнківців не прийшов ні один старшина.

Другу по величині частину прибувших поповнень склали представники «вільно-козачих» організацій з міст та сіл, здебільша були це інтелігентні молодики щонайменше з 5–6 клясовою освітою, яких не задовольняли нові порядки; з цих укомплектувань найбільше дістали Ґордієнківці, потім Дорошенківці, а найменше 2 Запоріжський (бувший Республиканський). Не знаю, як йшло поповнення до Богданівців та піших Гайдамаків-Слобожанців, але по тим донесенням, що я бачив у штабі, і в цих двох полках прибувало, а не убувало людей.

Крім цих двох головних груп поповнення, з'явилось ще до полків трохи з розброєних Синьожупанців, ще менше з ріжних комендантських сотень.

У всякому разі при Запоріжжі зібралося в той час усе найбільш активне, що не мало змоги піти на села, щоби там працювати.

Цікаво, що робітництво дало в той час одиниці на поповнення Запоріжжа, тому всі наші технічні частини крім, може, Ґордієнківської, в якій удержало Панютинський актив, складались з тих техніків, які дістали свої кваліфікації на дійсній військовій службі, або були з фахівців робітників та вищекваліфікованих.

Ми й надальше старались вдержувані зв'язок з організованими селянськими групами, а вели цю роботу Андрієнко — помічник команданта полку, Андрієвський — сотник другої сотні та писар Іваненко.

Найміцніше були ми зв'язані з цією Хортицькою організацією, причому виявилось, що вони мають готовий плян впорядкування війська на випадок повстання, списаних по сотнях й курінях людей, навіть мають гармати, заховані на плотах у чагарниках по Дніпрових притоках у Великому Лузі, гарно прикриті брезентами-полотнами, щоби не псувалися.

З цією організацією ми умовились провадити для їх людей вишкіл кінноти і артилерії при полку, а також вишкіл старшин.

На жаль, дальші заходи нашої військової влади так у цьому перешкоджували, що ми поспіли лишень впорядкувати зо три відділи скорострілів та завели певний лад деяких складових частин, доповнивши те, чого не вистарчало, з наших складів, чи зі складів Катеринославських, звідки ми все діставали з великими труднощами, випросивши необхідне у австрійської команди при допомозі галицьких Січ. Стрільців.

Ми мали також зв'язки з повстанчими організаціями Хорольського району та Єресьок.

Крім того, до нас з'являлись ріжні зв'язкові від тих, хто з нами ознайомився по нашому довгому шляху. Надіслав також зв'язки Лахтіонів з Чернігівщини та повідомив, що вже розпочав відповідну акцію, та просив надіслати йому якимсь способом дещо зброї.

Ми не закладали рук і не зневірювались. Готовились та ждали, що далі буде.

Львів, 1930.

Накладом видавничої кооперативи

«Червона калина».

Частина IV: Гетьманщина та повстання Дерикторії

I. От. Натіїв у Києві. Гостина от. Приходька. Запорожці відходять з Великого Лугу

Вернувши з подорожі до Києва, члени Натіївського штабу оповідали багато цікавого з того, що їм розказував от. Натіїв, зокрема про вражіння, які він виніс із побачень з самим ясновельможним паном гетьманом та з його оточенням.

Ці оповідання чув я від штабовців і не можу відповідати за їх цілковиту правдивість.

От. Натіїв виїхав до Києва на виразний наказ начальника ген. Штабу полк. Слівінського. Разом виїхало п'ять осіб зі штабу у штабовому, сальоновому вагоні, а між ними і полк. Козма, наш симпатичний інженер. Їхали на Бобринську-Фастів-Київ правим берегом Дніпра. Виїхали вечером, так шо весь час їхали ніччю. До Бобринської все йшло гаразд, але гетьманський комендант Бобринської не хотів причіпити їхньої штабової сальонки до якогось поспішного потягу, що мав їхати на Фастів.

На суперечки між провідником вагону запорожським козаком та командантом вийшов заспаний полк. Козма та нагримав на команданта, кажучи, що як цей не пустить отамана Запорожців Натіїва, то його примусять до цього силою зброї. Тоді комаидант причіпив віз, але доніс до Києва: «Що от. Натіїв, загрожуючи зброєю, пробивається на Київ». Там, річ ясна, вийшла паніка, бо якже без свого загону може отаман Натіїв пробиватись на Київ…

На ранок поспішний потяг спокійнісенько прибув до Фастова, де його зараз обскочили озброєні німецькі піхотинці, що між наляканими подорожніми стали шукати «збройної Натіївської сили»…

Врешті застукали Німці до штабового возу, де все спало твердим сном, і спитали, чи є тут Натіїв. Підтверджуюча відповідь робить велике вражіння і натовп Німців оточує віз, старшини обережно входять до середини і довідуються, — що «озброєні сили» це пятка старшин та три козаки, у яких 2 кріси, п'ять табель і три пистолі, та що нікому ані в думці робити «атентати» на ясновельможного. Німецький старшина, дезорієнтований, питає телефоном про дальший «бефель», потяг стоїть, подорожні лаються, Але нарешті пропустили.

У Києві виявилось, то ціла халепа вийшла з того, що Слівінський викликав Натіїва тому, щоби його «помирити» з гетьманом, але викликав з власного почину, нікого не повідомивши, а донесення про те, що Натіїв «пробивається», прийшло просто до гетьманської канцелярії та вже звідтам до Німців.

Врешті відбулося побачення от. Натіїва з гетьманом, про яке оповідали ось як: вони зустрілися в садочку при бувшому будинку генерал-губернатора, де була гетьманська «ставка» (це з російського, бо по нашому по традиції було би це шатро, або бунчук). Отаман Натіїв уложив собі та добре вивчив в українській мові цілий звіт та підготовив відповіді і можливі запити, бо ж мусів явитися перед представником української спадщинної, мовляв, влади. Гетьман підійшов до канапи, на якій чекав Натіїв, привітався, уважно вислухав доповідь та почав низку запитань, чітко вимовляючи кожне слово, як повинен це робити вищий представник влади, що важить кожне своє слово.

«Відповідаю, — розказував своїм штабовцям Натіїв, — та почуваю, що весь мій запас українських слів кінчається, а тут все абстрактні запити, які вимагають таких тямок, яких я не засвоїв. Аж піт з мене тече, тай горяченько таки стало. Витираю піт з чола і бачу, що й пану гетьманові чоло спітніло, та що й він виймає хустку. Раптом роспач мене взяла тай кажу: Дозвольте, ясновельможний пане гетьмане, відповідати по московськи, бо ж я не Українець, мені по українськи доволі важко, бо ж і московська мова не моя! Гетьман радісно всміхнувся та став «ґаваріть па русскі.» Далі вже розмова почалася спокійнісенько по російськи та дійшла до вирішення, що висланий буде інспектор, який на місці вияснить все, що торкається Запорожжа.

Вкінці приїхав інспектор. Я дуже просив Болбочана, який тоді був командантом Олександрійської групи, до якої входив і Гордієнківський полк, щоби він не приділяв до отамана Приходька цілого чамбулу штабовців і цікавих, як то було під час перегляду архикнязя Вільгельма (Василя Вишиваного), бо Приходько кавалерійський генерал старої російської служби, та йому ніяково було б робити перегляд кінного полку пішки, бо образиться, а дати стільки відповідних коней полку в 4-х сотенному складі тяжко.