Військово-історичні праці. Спомини: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Година перегляду не була оголошена, тільки сказано, що між 10. та 11. Щоби не томити коней, ми їх посідлали, але держали по стайнях.

Біля 10-ої щлини прикурили з Мелітополя та Олександрівська ешелони повні цікавих, які розташувалися разом із безлічю дооколичних селян та місцевих над далиною Кінської по її високих берегах у Царициному Куті.

Нарешті телефоном повідомлено, що через яр їде три самоходи, а одночасно прикурив останній ешелон із Павлограду.

При в'їзді у Конкринівку стояла почесна варта гармашів (у них тоді людей вже було і коней на 6 гармат, а гарматок чотири). Вони стояли верхи у чорних бурках та шапках з червоними шликами. Там же стояла і бувша царська, а тепер гайдамацька бричка, запряжена в чотири коні для архикнязя і почоту та приспосіблений для їзди драбинчастий віз в чотири коні для решти, бо зі самоходом не гаразд було — міг зіпсувати все вражіння та й коней міг налякати.

Ось і над'їхало вже авто.

Підходжу до його зі звітом та привітанням. На гонці блискають шаблі почесної варти, а по селах близько і далеко плачуть сурми, полохливо співаючи «алярм».

Поки пересідають на вози і начальство, і свита, по вулицях Конкринівки летять стрімголов на конях гайдамаки, стукотять вози.

Жену вперед, а за мною летять повним бігом і бричка, і віз — а довкруги брички, виблискуючи шаблями та повіваючи бурками як чорними крилами хижі птахи, — несеться кінна варта.

Спускаюсь із крутого Конкринівсьного спуску і бачу — як все поле вкрите, кули не глянь, її дня ми. вазами, гарматами; береги мають безлічю хусток, цвітуть білими сорочками, мальовничими хустками на жіночих головах. До того ще піп із власного почину вдарив у дзвони…

Я ще не вспів доїхати до цього місця, де мав уставлятись полк, як переді мною вже стоїть непорушно стіна коней і людей. Долина спокійно шелестить травами і плюскоче річка Кінська, нібито і не гнались щойно по ній у буйному розгоні гайдамацькі коні, та лищс береги гудуть вигуками та завмирає луною у Великому Лузі гомін дзвонів, ніби каже він, як колись: «Добре, діти!»…

Ось наближається, повіваючи бурками, чета прибічної варти, а перед нею вже чвалом несуть брику як перо, вороні коні.

Команда!..

Блискають привітно гайдамацькі шаблі. Бричка звільняє бігу. Чета варти зникає за фронтом полку, за кіннотою поспішаючи вже до своїх гармат. В повітрі звенить схвильований юнацький голос і з м'яким чужим наголосом вітає гайдамаків: «Здорові були, гайдамаки!» «Здоров був, архикнязю!», — реве полк як одна велика людина.

Перегляд. Тут комбінований наступ; тут і спішування блискавкою і знову подають коноводів і кінна атака. Збірка! Гармати беруть рови-перешкоди. Нарешті те, на що не зважиться всяка кіннота: кінна атака в повному розгоні лави крізь лави, а наприкінці збірка теж у повному гоні у напрямі на почесних гостей, так що дехто зі світських відступає взад.

Береги Кінської гудуть окликами, аж шелестить Луг з дібровами.

Старшини Січових Стрільців дивляться широко відчиненими очима. Мабуть, того з роду не бачили. Правду кажучи, і я за 16 (тоді вже минуло) років своєї дійсної служби, такого теж не бачив. Ніби і коні зі всіх сил намагалися, щоби доказати, що вони добре військо, і люди. Це ж перший перегляд та ще прилюдний за весь час існуванні полку, в якому всі уважають себе його співтворцями.

Накінець остання сензація: Йде парадним маршем по твердій толоці автовідділ, вимахуючи колесами — попереду мотоциклі, а за ними тягарові авта, рівнаючись справно як добра піхота.

Приходить розбір вправ. Болбочан виявляє дійсно великий такт і ні разу не ризикує на такі оцінки, які могли би виказати, що він у кінноті не дуже визнається. Але із загальних уваг, що він робить, складається добре вражіння.

Потім подяка і сотні — співаючи, одна перед одною, розходяться на свої місця. До приїзших підходить голова сільської ради та просить від імени селян на обід та забаву.

Архикнязь садовить дядька поруч себе і їде з Болбочаном у напрямі Царициного Кута. Але доїхати щастить лише до майдану, далі мусять уже злізти, бо товпа не дає коням ходу. Все рушає до саду, де нашвидко зготовлено із дощок столи, прикрашено їх пляшками з пільними цвітами та цвітами розсипаними по них. Столи застелені, чекають на гостей. Ріжноманітні миски та полумиски, чорний хліб святий, борщ з похідних кухонь та котлів, що курять за садом; якась смаженина з тимчасових плит, що влаштовані тут же поруч з кухнями і де пораються молодиці, пересміюючись із гайдамацькими кухарями.

Гостить село, ми тільки помагаємо. Селяни увійшли в ролю господарів, припрошують і прибалакують. До нас вони вже давно звикли, але У С. Стрільців теж не сторонять та все питають. «А де ж той Вишиваний?» — і побачивши, кажуть: «І молоде воно, а все таки архикнязь».

При столах зміняють один одного гості. Кому не вистало місця, той просто на траві підхарчовується. Промов ніяких, — від розмов аж село гуде.

Обід скінчився. Тепер в садок, на забави.

Починається гулянка (фестин). Ось стоїть віз з бочками, а коло нього воли та засмальцьований дьогтем чумак. Він припрошує до пива. Там знову старий Запорожець цідить для охочих із бочівок на високих ногах горілку та вишнівку; під повіткою циган з якимись солодощами та жидівський похідний крам з всякою всячиною, шатро з ворожкою, фокусники. Дальше бандуристи, а за ними лірники, якась льотерія, яку уладили селянські дівчата на дохід школи, а далі сільська музика грає, гуде бубен, плаче скрипка, промовляє бас — і дають муки закаблукам хлопці гайдамаки та дівчата.

Ярмарок не ярмарок, січовий базар, не січовий базар, але весело.

Вишиваного відокремили селяни від його почоту. Він балакає з ними та попиває пиво. Патера Бона пробував взяти в оборот місцевий панотець, але йому не пощастило і патера взяли між себе селяни. Загалом галицькі гості розгубилися в селянському морі, що хвилювало по садку.

Коли стемніло, сад замиготів безлічю огників і на ярко освітленій сцені пішла вистава. В часі вистави гайдамацтво одягло архикнязя в нашу бурку й шапку, «бо холодно» і тим хоч на зверх охрестило його на «свою віру».

Свято скінчилося. Гостей провожали гайдамаки зі смолоскипами і вистрілами.

Від'їхало авто, від'їхали гості ешелонами і почалися звичайні будні.

За кілька днів приїхав відділ хорватської кінноти австрійської армії з наказом, виданим гетьманом Скоропадським, щоб селяни негайно повернули все награбоване військове і панське манно, поорали та пообсівали свою і панську землю, бо інакше покарає їх гетьманська влада, висилаючи «союзні» військові частини…