Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Що з вами? — співчутливо запитала фрау Ціше.

— Нічого. У мене чомусь неспокійно на душі. Напевне, перед тривогою.

Вона нахилилася до радіоприймача. Гольт мимоволі стежив за рухами її тонкої ніжної руки.

— «…У повітряному просторі рейху жодного з’єднання ворожих літаків».

Фрау Ціше відшукала в ефірі музику.

— Ну, тепер ви заспокоїлися? — Вона зручно відкинулась на спинку крісла.

«Треба йти звідси, — подумав Гольт. — Краще б я пішов у кіно!» Йому здавалося, що погляд вилицюватого блондина впився йому в спину. Не можна було весь час сидіти отак, опустивши додолу очі, і він мусив коли-не-коли поглядати на неї. Вона, підібгавши під себе ноги, сиділа в кріслі. Ніжний профіль, довгі темні коси, зібрані на потилиці в широкий вузол…

— Я, мабуть, піду, — сказав Гольт і підвівся з-за столу. — Чогось мені тривожно на душі.

Вона здивовано подивилась на нього.

— Що ж, як знаєте, — мовила фрау Ціше підкреслено люб’язно. — Не буду вас затримувати!

У коридорі він квапливо одягнув шинель. Вона подала йому руку.

— Будь ласка… — промимрив він несподівано, — не ображайтесь…

Фрау Ціше здивовано підвела вгору брови. Він не наважувався глянути на неї.

— Можна мені ще прийти?

— А чому ж ні? — щиро відповіла вона. — У мене є телефон. Гюнтер дасть вам номер.

Гольт швидко збіг східцями униз, потім без певної мети тинявся по вулицях і раніше, ніж завжди, прийшов на батарею.

Того вечора він довго не міг заснути. Поруч тихо хропів Феттер. Гольт втупив погляд у темряву.

Йому ввижалися мигдалеві очі, темні коси, стягнуті у широкий вузол.

«А як же Ута?»

Він вирішив обминати фрау Ціше десятою дорогою.

6

У неділю Кутшера з самого ранку був у поганому гуморі: причепившись до того, що хтось не досить чітко відкозиряв йому, він примусив усю батарею півтори години марширувати. Тільки сигнал тривоги звільнив зенітників від цього заняття.

Після недільного обіду — незмінної картоплі-нелупки, кислої капусти і підливи з яловичини, що її хлопці жартома називали «смаженою водою по-армійськи», — на батарею, як завжди, ринув потік відвідувачів: рідні й знайомі зенітників з навколишніх міст.

Феттер, Кірш і Рутшер, як завжди у неділю після обіду, з азартом грали в скат.

— Тут справжнісіньке тобі райське життя, — запевняв Феттер. — Нехай би тепер спробували мої родичі хоч пальцем мене зачепити!

Вольцов читав Клаузевіца. Гомулка, уклавшись на свою постіль, спав.

Гольт писав Уті листа. Раптом хтось просунув у двері голову і крикнув:

— Ціше, до тебе гості, в їдальні чекають.

Гюнтер вийшов. «Це ніхто інший, як вона! — здогадався Гольт. Ута враз вилетіла з голови. — Може б, піти подивитися, чи ж справді це вона?»

До кімнати увійшов Цемцький. Феттер підрахував взятки: