Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Гольт сидів нерухомо і з насолодою слухав її мову. Він був щасливий від такої щирості. Близькість цієї вродливої жінки хвилювала його, бентежила кров.

— Розважайтеся, — сказала вона, підводячись з крісла. — Тільки обережніш з дівчатами, — в її голосі забриніла нотка прикрості.— Все це звичайні хористки, я б їх не запросила, але чоловікам треба ж з кимось танцювати. Гольт залишився сам. Він не зводив з неї очей. На ній було домашнє вбрання з коричневого шовку — широкі, довгі штани-сукня і блуза з широкими рукавами, які під час рухів часто закочувалися їй аж до плечей, оголюючи ніжні білі руки. Коси були старанно зібрані у грецький вузол. Єдиною прикрасою їй служили блискучі сережки у вухах. В душі Гольта спалахнула іскра ревнощів до всіх оцих чоловіків, що її оточували. Він заздрив їм і сердився на неї за кожне промовлене до них слово, за кожну усмішку.

— Хильнемо по одній, камрад! — Блідий унтер-офіцер про-стяг Гольтові чарку коньяку. Довкола у танці кружляли пари під патефонну музику. — У відпустці? — запитав унтер-офіцер, ледве повертаючи язиком. — Чи тут служите? А я… у відпустці, прямо з фронту! І знаєте, що я вам скажу? — Він випив свою чарку. — Якось моторошно на душі, камрад. — Він витер рукавом з лоба піт. — За три дні мені знову на Східний фронт… Будьмо! — Він ще наповнив чарки. — Кепські справи, камрад! Світ до того заєвреївся, що, чого доброго, вони нас ще здолають!

Раптом перед ними з’явилася фрау Ціше і сказала дзвінким, дещо різкуватим голосом:

— Я ж тобі заборонила говорити про війну! Іди краще потанцюй!

Унтер-офіцер покірно підвівся і невпевненою ходою поплентався в другий кінець вітальні.

Фрау Ціше підсіла до Гольта і мовила з удаваною образою:

— Ви невиховані, молодий чоловіче! Чому ви не запрошуєте господиню до танцю?

— Я не вмію танцювати, — признався він.

Фрау Ціше гукнула дівчині, що стояла біля патефона:

— Поставте фокстрот! — Потім узяла Гольта за руку і повела. Він швидко засвоїв цей простий танок.

— Та у вас же чудово виходить, — сказала весело фрау Ціше.

З трепетом серця підтримував він її рукою, ніжно і обережно, ніби вона була з фарфору. Крізь тонкий шовк він відчував тепло її тіла. Пластинка закінчилась. Гольтові здалося, що вона грала зовсім мало, і він попросив:

— Ще раз… будь ласка!

Гольт захопився танцем. Його дедалі більше огортало п’янке хвилююче натхнення. Він спочатку злегка, а потім міцніше притиснув її до себе і навіть сам злякався своєї сміливості.

Коли і цей танок, на превеликий жаль, надто швидко закінчився, вона здалася йому ще неприступнішою, ніж будь-коли. Він ревниво спостерігав, як фрау Ціше танцює з іншими. Служниця розносила всім бутерброди. Сардини в олії. Гольт відмовився, хоч і був голодний. Нарешті він підсів до хористок, випив чарку, потім ще одну. Але пусте базікання цих дівчат, їхні розмальовані обличчя викликали у нього огиду.

Він рвучко підвівся і запросив фрау Ціше до танцю. Коньяк піддав йому сміливості, і Гольт безцеремонно відіпхнув одного з артистів, що хотів його випередити.

— Бачиш, Фріц, хоробрі воїни всюди попереду!

Гольт подивився на неї зверху вниз. Алкоголь будоражив його кров. «Якби ми були з нею наодинці, я б її поцілував!» Раптом щось глухо гупнуло об підлогу, задзвенів розбитий посуд, пронизливо заверещали хористки. Унтер-офіцер Велика Німеччина лежав, витягнувшись, на паркеті. Двоє артистів підвели його на ноги. Фрау Ціше тільки ледь повернула в той бік голову.

— Відведіть його у ванну!.. Він п’яний, — пояснила вона Гольтові.— Цей тип так боїться повертатися на фронт, що п’є без просипу! — Вона глянула на годинник. — За десять хвилин я вижену всю оцю компанію!

Радіоприймач пропищав позивні. Потім голос диктора оголосив:

— З’єднання ворожих літаків наближаються до кордонів рейху…

«На батареї зараз подано сигнал «Приготуватися до бою!»— промайнула у Гольта думка. — Треба бігти туди! Якщо трапиться машина, якраз устигну! — Він побачив переляк на обличчі фрау Ціше. — Ні, не піду! — вирішив він. На батареї вже так було заведено, хоч згідно з правилами і не вимагалося, щоб усі відпускники по сигналу повітряної тривоги повертались у розташування підрозділу. — Я залишусь!»

Гості затупотіли сходами униз, п’яного унтер-офіцера втягли в одну з автомашин. Фрау Ціше тим часом покрикувала на дівчину, котра як служниця відбувала в неї однорічну трудову повинність:

— Облиште посуд! Зносьте чемодани у бомбосховище! — Вона вже одягла шубку і раптом безсило опустилась у крісло. Сирени провили перше попередження. Гольт повідчиняв у, кімнаті всі вікна. В накурене приміщення увірвалось холодне свіже повітря. З коридора чути було, як мешканці будинку поспішають у сховище.

Фрау Ціше сиділа перелякана і безпорадна, мов дитина.

— Сил немає усе це витримати! Невпинні тривоги! Збожеволіти можна!

— Чому ви залишилися в Ессені? — запитав Гольт.

— Чоловік вважає, що мій виїзд міг би справити погане враження.

— Дурниці! А якщо ви тут загинете, тоді це справить краще враження? — Душа Гольта дедалі більше переповнювалася жагучою ненавистю до її чоловіка, отого білявого товстуна.