Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Тут, мабуть, нема чого соромитися, — мовив Гольт. — і Треба тільки здолати страх.

— Слухати мене! Такого нечуваного неподобства, як сю ніч на «Фріді», цілком досить для того, щоб усю обслугу судити воєнним трибуналом! — Кутшера, руки в кишенях, стояв перед вишикуваною батареєю. — Махт, який же ви у біса зброяр, коли після кількох пострілів розвалюється ваша гармата? — Він і завжди не говорив, а просто ревів, тепер же його голос вселяв жах. — Якщо не полагодите гармату, я посаджу під арешт усю обслугу! — Собака став на задні лапи і загарчав. Кутшера штовхнув його чоботом. — Замовкни, ти!.. Решта гармат стріляли добре. «Антон» виконував свої обов’язки блискуче, там, видно, зібралися сердиті хлопці! — Рядами старших курсантів пройшов шепіт. — А Вольцов у них справжній урвиголова! — продовжував гриміти Кутшера. І, звертаючись до Готтескнехта: — Дайте йому позачергове звільнення. — Кілька секунд капітан у нерішучості постояв перед батареєю, ніби збираючись ще щось додати. — А, дурниці! — сказав він несподівано, махнувши рукою, повернувся та й зник у ранковому тумані.

На дорозі вже чекали грузовики з боєприпасами. Хлопці до самого полудня носили снаряди до резервних бліндажів. А після обіду спали майже до вечора.

Вдень і вночі сигнали тривоги гонили їх до гармати. Таким на довгий час стало їхнє життя.

5

В листопаді ночі вже дзвеніли морозами. Ранками над позицією висів густий туман, що іноді не розсіювався аж до полудня. По небу щодня пропливали з’єднання ворожих бомбардувальників. Безугавні тривоги, ночі, проведені біля гармат, і вогонь, на який Кутшера не скупився, для двадцяти восьми юнаків швидко стали звичними. П’ятого листопада в середині дня Ессен, Гельзенкірхен і Мюнстер зазнали важких бомбардувань. Бомби, призначені для навколишніх промислових об’єктів, падали зовсім близько від вогневої позиції.

Через тиждень після пам’ятної ночі, уже надвечір, Гольт лежав на койці. Вольцов читав якийсь підручник з стратегії, кілька чоловік грали в скат. Ціше, що саме проглядав газету, раптом прочитав:

— «В Німеччині хіба тільки окремі злочинці чекають для себе якоїсь вигоди від перемоги союзників, але з цими злочинцями у нас буде коротка розправа!» Що це таке? — озвався він на запитання Гомулки. — Ти що, спиш? Це ж промова фюрера від дев’ятого листопада! — Він продовжував далі: — А ось про повітряну війну! «…Можливо, панове, декому не віриться, але час розплати вже не за горами!..» (Всі присутні посхоплювалися з своїх місць, простягли на знак вітання руки і з сльозами щастя на очах знову і знову вигукували «Хайль!» своєму улюбленому фюрерові…)»

— Прочитай краще вісті з фронту, — спокійно сказав Гомулка. — Там йдеться про втрату Києва — теж не можна слухати без сліз…

Ціше ковзнув по ньому сердитим поглядом і хриплуватим голосом читав далі:

— «Сонячне світло приємне кожному, а от коли гримить грім і лютує буря, тоді показують свою непохитність тверді характери і виявляються також боягузи та маловіри…»

Гольт був такий стомлений, що до нього доходили тільки уривки фраз:

— «…в кінці чекає перемога… ніколи не занепадати духом… з фанатичною впевненістю… з фанатичною вірою… що нічого іншого не може статися, крім нашої перемоги!»

Але тут пролунав сигнал тривоги. Феттер з прокляттям кинувся відчиняти вікна.

Надвечір у барак «Дора», як завжди, завітав Цемцький. Його призначили заступником писаря на командному пункті. Під час нічних чергувань він прослухував усі телефонні лінії, що з’єднували батарею підгрупи, і тому був завжди добре інформований.

— Тільки що передавали з підгрупи, — повідомив він, — «галіфакса», збитого у ніч з вівторка на середу, приписують не нам, а винищувачам.

— Як винищувачам? — обурився Феттер. — Адже це неподобство!

Останнім часом над їхнім районом збито три чотиримоторні бомбардувальники. І щоразу між батареями велися жорстокі суперечки про те, чия ж це заслуга. Капітан Кутшера не брав участі у цьому і не обстоював прав своєї батареї.

— А це тому, що наш командир, майор Белінг, нашого капітана терпіти не може, — прокоментував Шмідлінг. Нескінченні суперечки між батареями призводили, як правило, до того, що дислоковані поблизу з’єднання винищувачів заявляли свої претензії і збиті літаки записували їм на карб.

Сьогоднішнє повідомлення Цемцького схвилювало і Вольцова. Він, як і всі, мріяв про значок відмінного зенітника, що ним нагороджували батареї за шість збитих літаків.

— Це підлість! — пропищав Цемцький. Потім він відкашлявся і продовжував, намагаючись говорити басом, бо Готтескнехт одного разу поставив йому «незадовільно» за «не по-вій-ськовому» писклявий голос. — У ніч з вівторка на середу я саме чергував по спостереженню за повітрям. «Галіфакс» упав лише через годину після того, як винищувачі полетіли геть!

— Біс його знає, що за свинство! — вилаявся Вольцов. Він роздягся і ліг у постіль. Згідно правил, вранці їх будили о пів на сьому, але, в залежності від тривалості нічних тривог, їм дозволялося спати довше. Здебільшого помічник чергового унтер-офіцера піднімав їх о пів на восьму. О восьмій починалися уроки за шкільною програмою. До цього часу треба встигнути прибрати постіль і навести порядок у приміщенні, інакше черговий давав натруску.

Шкільні заняття проводилися тільки для проформи. Майже щодня їх переривала тривога. П’ять разів на тиждень на батарею приходили учителі однієї з гельзенкірхенських гімназій і щоразу протягом трьох годин підряд викладали який-небудь предмет. Вівторок вважався учбовим днем. Всі молоді зенітники йшли у Гельзенкірхен на уроки фізики і хімії. Батарея тим часом лишалася небоєздатна.

Коли заняття проходили в бараках, хлопці страждали протягом трьох годин, з нетерпінням чекаючи сигналу бойової тривоги.

Свій перший учбовий день Гольт і його однокласники чесно провели у гельзенкірхенській гімназії, і то лише через незнання заведених тут звичаїв. Старші курсанти, щоправда, також поїхали у місто, але в гімназію послали тільки декількох чоловік. Згодом і клас Гольта почав дивитися на вівторки як на вихідні дні. З дев’ятої до першої години хлопці сиділи у кав’ярнях, пили лимонад і заводили знайомства з дівчатами — ученицями ессенських, гельзенкірхенських і ваттеншейдських жіночих гімназій. Кутшера наказав в учбові дні вести облік відвідування і коли-не-коли проглядав його. Але Бранцнер, що сам ніколи не пропускав занять, завжди знаходив для Гольта і його друзів якісь виправдання: то «хворий», то «не зміг залишити чергування біля гармати». Він особливо любив придумувати найбезглуздіші виправдання: «Гольтові наказали сьогодні випрати чохол ствола» або: «Гомулка і Гольт відсутні через надто високу суму балістичних: і метеорологічних поправок».

В Гельзенкірхені вони облюбували кав’ярню під вивіскою «Італія» на Ротгаузенському шосе, що вело до Ессена. Довкола все лежало в руїнах, тільки ця маленька кав’ярня випадково уціліла від безугавних нічних бомбардувань. На превелику радість Вольцова, тут навіть був більярд. У цій кав’ярні в них зав’язалося знайомство з ученицями однієї жіночої гімназії. Сімнадцятирічні гімназистки (всі молодші класи були евакуйовані) вважали ознакою пристойного тону дружбу з молодими зенітниками. Навіть Феттер знайшов собі пару і покірно терпів ущипливі жарти, які сипалися на нього, бо його обраниця була худа мов жердина. Одного разу і Вольцов довгенько просидів за столом з кучерявою блондинкою і того ж вечора в бараці привселюдно повідомив, що домовився з нею знову зустрітись, і тоді вже, звичайно, розгорнуться неабиякі події… Але радість його тривала недовго.

— Все кінчено, — сказав він потім Гольтові.— Я хотів тільки залізти їй під блузку, а вона почала корчити з себе бозна-що.

Він знову заглибився в підручник з стратегії.

В наступний вівторок він навіть пішов на уроки в гімназію і тільки підвів Бранцнера, який уже сказав, що Вольцов відсутній з поважної причини: «Йому доручили спостерігати за відкотом ствола».

Доктор Кляге, викладач математики з Ессена, спокійний, серйозний чоловік років тридцяти п’яти, справді хотів, незважаючи на несприятливі обставини, передати свої знання учням. Своїм тактовним і вишукано ввічливим ставленням до вихованців він зумів завоювати повагу класу. Він єдиний з учителів не вважав щотижневі відвідини батареї пустою формальністю. Гольт у душі захоплювався витримкою Кляге і дивувався, як це у нього вистачає терпіння морочитися з такими відсталими і неслухняними учнями, як Вольцов і Феттер. Уже протягом кількох років, згідно з навчальним планом гімназії, Гольт слухав уроки з тригонометрії, але тільки доктор Кляге умудрився тепер прищепити йому любов до цього предмета.