Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Але Вольцов тільки й знав, що лаяв цю уже сиву людину, яка до того ж, розказували, була тяжко хвора, проте ніхто так і не знав, чим же, власне, він хворів. Ходили чутки, ніби у нього камені в нирках. Траплялося, що доктор Кляге під час уроку сидів за своїм столом блідий, з виразом страждання на худому обличчі, з запалими щоками; від нестерпних кольок і болю на лобі в нього виступали блискучі краплини поту.

— Все це комедія, — говорив Вольцов, — цей симулянт просто боїться йти на фронт!

Він ненавидів Кляге і посварився з ним уже в перші ж дні занять. Кляге викликав Вольцова до дошки розв’язати задачу, але той навіть не підвівся з місця, ніби це його зовсім не стосується. Доктор Кляге, ще не знайомий з брутальністю Вольцова, підійшов до його парти і повторив:

— Вольцов, прошу вас до дошки.

— Відчепіться від мене! — гаркнув той і зірвався з місця так різко, що учитель мимоволі відсахнувся і ненароком штовхнув Вольцова в груди.

— Ви що ж, мене бити збираєтесь? — загорлав Вольцов. — Мене… бити?..

Гольт, що сидів позаду, схопив його за ремінь:

— Облиш, Гільберт, заспокойся!

— Це що за мода — битися! — докинув з свого кутка і Феттер.

Вольцов після втручання Гольта трохи схаменувся, проте демонстративно вийшов з барака, сказавши:

— Я — найкращий заряджаючий на батареї, і не терпітиму, щоб мене бив якийсь там…

Доктор Кляге поскаржився капітанові. Але Кутшера в таких випадках мав звичку говорити учителям: «Стріляти — важливіше, ніж вивчати латину!» Цього разу він, правда, опитав для годиться одного з свідків, але вибрав для цього не кого іншого, як Феттера. А на вечірній перекличці звернувся до батареї з такою промовою:

— Слухати всім! Вольцов зчепився битися з учителем! Де таке чувано? — І за якусь мить вів далі: — Я опитав одного з свідків, той все описує по-своєму і, звичайно, бреше! Доктор Кляге описує по-своєму і теж бреше! А коли обидві сторони брешуть, правди не доб’єшся. І тому я не знаходжу підстав для втручання! — Сказавши це, він свиснув собаці і пішов у свою квартиру.

Вольцов тріумфував:

— Наш шеф розкусив цього симулянта!

На початку грудня доктор Кляге прийшов на сто сьому батарею уже в складі дружини ППО. Стояла холодна ясна ніч, небо всіяли зорі. Ціше дістав звільнення на ніч, Рутшер лежав у санчастині хворий на ангіну. Багато зенітників у цей час хворіло, тому обслугами були укомплектовані тільки п’ять гармат. І раптом біля гармати «Антон» з’явився доктор Кляге.

— Добрий вечір! — привітався він.

У всіх навіть мову відібрало від здивування. Кляге, мабуть, знову страждав від кольок, бо вигляд у нього був хворий, змучений.

Вольцов швидко поборов у собі викликане появою Кляге збентеження і, скинувши рукавицю заряджаючого, спроквола промовив:

— Ну що ж, тоді почнемо! — І, звертаючись до Шмідлінга, поскаржився: — Я вивихнув лікоть!

Шмідлінг став на місце Вольцова і передав йому обов’язки командира гармати.

Батарея дала кілька залпів по ескадрильї швидкісних бомбардувальників. Під час короткого перепочинку Феттер протиснувся до Вольцова і шепнув:

— Кляге в бліндажі все сидить!

— Чудово! — з задоволенням сказав Вольцов і крикнув: — Де рядовий Кляге?

Кляге, тримаючись руками за живіт, вийшов з бліндажа.

— Ви все ховаєтесь! Негайно прибрати гільзи!

— Вольцов, — промимрив учитель, — я…

— Це командир гармати! — крикнув Феттер. — Треба слухатись!

— Десять разів оббігти навколо гармати! — наказав Вольцов. — Бігом марш!

Гольт уже не встиг втрутитися, бо Кляге, буркнувши щось собі під ніс, пішов до командного пункту.