В ту ж мить небо на заході спалахнуло яскраво-багряною пожежею. Полум’я рвонуло аж до хмар.
— Це сталеливарний завод, домна дає метал! — вигукнув Ціше.
«Подумати тільки, випускають литво саме тоді, коли бомбардувальники на підході!» — здивувався Гольт.
Вольцов тим часом вичитував Рутшерові:
— Слухай, ти… хай-но тільки хоч раз не буде у розтрубі снаряда! Ціше! Забезпеч безперебійну подачу патронів!
— Швидкісні літаки поминули Дортмунд! — оголосив Ціше. — Бомбардувальники ідуть на запасні цілі!
— Дортмундські батареї,— пояснював Шмідлінг, — не стріляють по розвідниках. А Кутшера стріляє по чому попало. Бачите? — продовжував він. — Не скинули там свою погань і тепер летять прямо на нас.
Ціше сказав:
— Командир батареї обіцяє дві пляшки горілки тій обслузі, яка найкраще стрілятиме!
— Вольцов! — захвилювався Шмідлінг. — Дайте краще рукавицю мені.
Гольт почув у навушниках шипіння і тріск. Ціше закричав:
— Літак — три! Стріляти згідно з даними радіолокатора.
Чийсь голос у навушниках Гольта чітко і спокійно повторював: «П’ятнадцять нуль-нуль, п’ятнадцять нуль-нуль, п’ятнадцять…»
Повернувши маховик, Гольт доповів:
— Кут горизонтальної наводки встановлено!
Він ще почув Ціше:
— «Антон» до бою готовий! — Потім: — Груповий… вогонь!
Гримнув постріл, темряву ночі рвонув яскравий спалах блискавки. Гольта підняло на сидінні й кинуло назад…
— Вогонь!
Знову постріл, і в навушниках знову чийсь виразний голос:
— Кут горизонтальної наводки п’ятнадцять — десять.
— Зміна курсу! — вигукнув Ціше.
Гольт повернув гармату на сто вісімдесят градусів.
— Кут горизонтальної наводки сорок сім — десять…
— По рухомій цілі… Вогонь!
Знову страшенно гримнуло, і відразу ж, немов перекоти грому, до вух Гольта долинули постріли п’яти інших гармат.
Запала мертва тиша. Гуркіт інших батарей ніщо в порівнянні з пекельним вогнем своїх гармат.
— Припинити вогонь! Перерва!
— Що за дурниці — стріляти по «москіто»! Вони ж як вихор!
Вольцов шаленів у окопі: