— Скоріше піднось снаряди, тюхтій, а то як заїду черевиком, то й сісти не зможеш.
— Тихо! — крикнув Ціше. — Ось воно!
Гольт заціпенів.
На заході ніч здригалася від важких зенітних гармат. Темрява відступила, сліпуче світло залило усе довкола. Громаддя хмар на заході виблискувало, мов срібло, і з них дощем падало вниз проміння світла… Чудесне видовище, воно захоплювало дух і, вселяючи шалений страх, гнуло людину до землі.
— Освітлювальні ракети! Тепер почнеться.
Від механізму установки запалу докотився голос Феттера:
— Вернер, Гільберт, о боже!
— Ісус… Марія… — простогнав Шмідлінг, — апостоли, усі святі, змилуйтеся над бідними людьми!
— Це в Обергаузені! — крикнув Ціше.
«Обергаузен, — неймовірно ясно усвідомив Гольт, — звідси всього лиш якихось п’ятнадцять кілометрів…»
На тлі цього дивовижного освітлення перед ними в окопі раптом з’явився капітан, без кашкета і, як завжди, у своєму широчезному плащі. Він ткнув кулаком Вольцова під ребра; в того обличчя скривилося у посмішку.
— Зараз почнеться! — бовкнув капітан. — Шмідлінг, приготуйтеся змінити Вольцова, якщо він спасує! — наказав він і пішов.
Шмідлінг вигукнув:
— Ну, Вольцов, можеш вважати, що дві пляшки уже в нас у кишені!
Зенітний вогонь на заході стих. Тепер гармати заговорили десь ближче на схід.
— Це стріляють в Бахумі! Бомбардувальники вже там! —
І небо задрижало від гуркоту моторів.
— Напрямок — три! Стріляти за даними радіолокатора! Летять прямо на нас!
І знову заспокійливий і чіткий голос у навушниках Гольта:
— Кут наводки шістнадцять — вісімдесят!
Гольт доповів про готовність. І відразу ж озвався Гомулка, хтозна-скільки Гольт його вже не чув. І знову:
— Груповий!..
Гольт чекав команди «Вогонь!» і вже заздалегідь роззявив рота, але замість цього голос у навушниках сказав з жалем:
— На екрані індикатора перешкоди! Імпульс цілі зник! Отже, спочинемо!
— Радіолокатор вийшов з ладу! — закричав Ціше. — Сталий загороджувальний вогонь! Кут вертикальної наводки шістнадцять — вісімдесят, висота п’ятдесят п’ять, запал двісті десять!
— Готово! — донеслося звідусіль, а потім якийсь уже дивний голос Ціше:
— Загороджувальний… барикадний… вогонь!
В очі вдарила сліпуча блискавка, потім розкоти грому без угаву, і лише між окремими пострілами — вигуки Вольцова:
— Давай снаряди!
— Загороджувальний… стій! По горизонталі сорок вісім — шестдесят!