Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Мого дядька підвищили в чині! — вигукнув Вольцов. — Уже генерал-лейтенант! Оце-то кар’єра!

— Генерал? — здивовано перепитав Ціше. — Тепер я розумію, чому ти так задираєш носа!

— Прошу без заздрощів! — поблажливо буркнув Вольцов.

Гольт лежав на койці. Ута писала, що почуває себе зовсім

самотньою. Вона тільки коли-не-коли виходить з дому. Візе — єдина сім’я, яку вона відвідує. їй дуже цікаво все, що він пише про своє життя і службу в зенітній артилерії. «Що це за діловий тон! — думав Гольт. — Чому вона ніколи не виходить з рівноваги і нічого не напише про свої почуття?» Нарешті, в кінці кілька теплих слів: його листи вона читає з великою радістю, нехай він залишається таким, як є, її життя проходить дуже одноманітно і сумно, лише він приносить їй трохи світла… Гольт лежав нерухомо і мріяв, поки нарешті не задрімав. Коли він прокинувся, було вже біля дев’ятої години вечора. Гомулка підмітав підлогу. О десятій — вечірня перевірка. Феттер, Рутшер і Вольцов грали в скат. Вольцов кинув через плече:

— Ей ти, сплюха! Твій сухий пайок у шафі!

Існував наказ — замикати шафи, щоб «не спокушати своїх товаришів». Але тут цього правила не дотримувалися.

Гольт ще хотів відповісти на лист Ути, та раптом — тривога.

В нічні часи вони обслуговували гармату тільки вшістьох. А Кірш, Бранцнер, Катнер і Вебер чергували біля «Берти». Замість них прислали п’ятьох дружинників підносити снаряди. Ті прийшли, невиспані, перевтомлені, і посідали у бункері для обслуги покурити.

Гольт виконував сьогодні обов’язки другого номера і сидів біля маховика поворотного механізму. Ціше зайняв місце командира гармати і надів його навушники. Шмідлінг потягся за рукавицею заряджаючого, але Вольцов запротестував. В цю мить пролунав сигнал «Приготуватись до бою!»; в містах завили сирени… Ціше прийняв перше повідомлення про стан у повітрі: «Великі з’єднання ворожих літаків проходять над Голландією в напрямі Кельн — Ессен». «Тут, трапляється, падають бомби», — згадав Гольт слова Готтескнехта. Він щільніше загорнувся у свій грубий плащ.

— Літаки повертають на схід, — повідомив незабаром Ціше.

Але на командному пункті уже загавкав сетер, і нічну тишу різонула брутальна лайка капітана. А за кілька секунд до їх слуху долинув нестерпний лиховісний гул моторів.

— Стріляти згідно з даними радіолокатора! — скомандував Ціше. Але ворожі літаки лишалися за межами досягнення вогню батареї. Цілих півгодини північніше від них хвиля за хвилею пролітали з’єднання важких бомбардувальників. На обрії нічне небо краяли гострі промені прожекторів. Десь вдалині гриміли важкі зенітні гармати.

— Це Мюнстер, — пояснив Ціше. — Там стоять важкі батареї, а також стодвадцятивосьми- і стоп’ятдесятимілімет-рові залізничні зенітні гармати.

За чверть до одинадцятої було оголошено відбій. В містах сирени сповістили кінець повітряної тривоги.

Гольт з-за бруствера вдивлявся в темряву ночі. Над командирським пунктом спалахнув промінь блідого світла. Повз гармати, немов привид, промайнула постать капітана. Прожектори, нишпорячи в небі, освітлювали яскравими променями клапті хмар.

— З’єднання ворожих літаків бомблять район Ганновер — Брауншвейг, — повідомив Ціше.

— Іди геть, сплюха! — вилаявся Вольцов. — Рутшер, будеш виконувати обов’язки сьомого номера, клятий дружинник спить на ходу!

Гольт поглянув на годинник. Циферблат тьмяно відсвічував у темряві. «Скоро північ. Час спати!»

Але раптом Ціше крикнув:

— «Антон» зрозумів! Приготуватися до бою!

Гольт ще раз перевірив малесеньку, приладнану на поворотному механізмі лампочку, яка освітлювала кутомірний контур. Сирени знову завили тривогу.

— Стволи у напрямку три! — скомандував Ціше.

Шмідлінг запитав:

— Вольцов, рукавиця у вас?

— Ворожі бомбардувальники, не виконавши свого завдання в Центральній Німеччині, повернули на захід і тепер зі сходу підходять до району Кельн — Ессен, — доповів Ціше. Він прикрикнув на дружинників: — Тримати снаряди напоготові… Тихо! Приймаю повідомлення про обстановку в повітрі!

Він напружено прислухався. Довкола стояла темна ніч, тишу порушувало тільки торохтіння мотора для зарядки акумуляторів радіолокатора.

— «Антон» зрозумів!.. Група швидкісних літаків прямує на Дортмунд, за ними — великі з’єднання бомбардувальників.

Шмідлінг пояснив:

— Швидкісні літаки — це «лайтнінги» і «москіто», ми ще називаємо їх провідники-розвідники, вони летять попереду і запалюють свічки над ціллю!