Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Пане вахмістр! — промовив Вольцов. — Від цієї оцінки мало користі. Адже мені ще й досі не дозволяють виходити з розташування батареї.

— Гаразд! — погодився Готтескнехт. — З сьогоднішнього дня скасовую це стягнення, — адже ви мене надзвичайно порадували! А те, що ви сьогодні вперше «наситилися по саму зав’язку» військовою муштрою, я гадаю, слід відсвяткувати. Отже, в суботу ввечері запрошую вас у нашу їдальню на кухоль пива, і вас теж, Гольт, за те, що ви у нашого Кастора такий вірний Поллукс. Знаєте що, Вольцов? Сьогодні я з вами укладаю мир, тепер ви користуватиметеся моєю прихильністю. А знаєте, чому я мав на вас такий зуб?

— Догадуюсь, — буркнув Вольцов зовсім не по-військовому, — через дядька Ганса!

— Ох, оці мені офіцерські синочки, — сказав Готтескнехт, — вони у мене в печінках сидять! Один такий служив у нас, — батько його майор, — ну й набрався ж я з ним біди! Тоді я ще унтер-офіцером був. Він тільки те й знав, що скаржитися батькові, той чіплявся до нашого командира, а командир на мені злість зганяв. Відтоді не лежить у мене душа до цієї братії, самі розумієте! Отож і від вас, Вольцов, я тільки й чекав, що ви нацькуєте на мене все головне командування військово-повітряних сил! Таж ні, бачиш! Не наскаржився дядькові! Тоді я вирішив: не такий він дурний, щоб у листі, який проходить через мої руки, підбурювати проти мене весь генералітет. І ось тиждень тому я спеціально поїхав на машині вслід за посудницею з їдальні, яку ви попросили вкинути лист з наклеєною маркою. Ну, думаю, тепер я його спіймав. Але ж зась! «Тут у нас чудово!» — було написано в листі. Я повернувся дуже розчарований!

Вольцов і Гольт зареготалися.

— Чому, власне, ви не послали лист польовою поштою?

— Тому, що я просив у ньому прислати мені курива, — пояснив Вольцов, — і ще тому, що листи у вас завжди днів зо три валяються в канцелярії.

— З вашими цього більше не буде, — запевнив Готтескнехт. — Я буду відправляти їх кур’єром! І ваші теж, Гольт! — Він усміхнувся. — Чудова, видно, дівчина, ваша Ута!

— Пане вахмістр! — Гольт відчув, що червоніє. — Дуже вас прошу… Адже це приватне листування!

— До речі, вам є лист, — сказав Готтескнехт і, діставши з нагрудної кишені вузенький цупкий конверт, подав Гольтові.— Ну, що скажете, хіба я погано до вас ставлюся? Найдіть мені другого такого начальника, який би взяв на себе роль postillon d’amour [25].— Раптом він став серйозний. — Шмідлінг просив, Вольцов, щоб вам дозволили заряджати гармату бойовими патронами. Шеф дав свою згоду, але під час чергової тривоги він ще сам перевірить, як ви справляєтесь. Візьміть це до уваги!

— Слухаю, пане вахмістр!

— А зараз перейдемо до діла, — задумливо промовив Готтескнехт. — Ви завдаєте мені багато клопоту, Вольцов! Ви настроїли проти себе старших курсантів, і вони, звичайно, вас добре відлупцюють. Шефові подобаються такі бійки. Він називає це самовихованням.

— Пане вахмістр, — пихато заявив Вольцов, — не хочу вихвалятися, але запевняю: на всій батареї немає жодної людини, яку б я боявся!

— Так. Але ж їх прийде чоловік десять!

— У мене також є друзі. Гольт знає прийоми джіу-джитсу, а Гомулка теж зуміє підтримати своїх; якщо йому допекти, то кого завгодно заткне за пояс.

— От саме це мене й турбує! — сказав вахмістр. — Я не боюся, що вам добре перепаде. Якби тільки це, то я був би навіть дуже радий! Але ж сутички між цілими групами однієї організації, побоїща, як у стародавньому Римі! Бійка де-небудь у трактирі… поранення і покалічення!.. Не годиться! Та на додачу ви ще кого-небудь уб’єте, Вольцов! І все це за рахунок нашої боєздатності! Досі ми жили тихо-мирно! А тут, трапляється, падають бомби. Батарея повинна завжди бути на висоті і працювати злагоджено!

— Пане вахмістр, але ж не ми починали! — сказав Гольт.

— Знаю…

— Нехай вони до нас не чіпляються! — вигукнув Вольцов. — Ми стріляємо не гірше за них. Я проти них нічого не маю, але нехай від нас відв’яжуться і ставляться як до рівних.

— Я був уже в «Берті» і говорив з гамбуржцями. Усі вони заявляють в один голос: «Вольцову треба добре полічити ребра, а за компанію і Гольтові». Я заборонив їм, але це нічого не дасть. Адже шеф не заперечує!

— В такому разі все піде своїм ходом, пане вахмістр!

— Є одна можливість покласти край усій оцій комедії,— задумливо мовив Готтескнехт, пильно дивлячись на Вольцова. — Якби гамбуржцям заборонив сам шеф! Треба щоб хто-небудь надоумив його… Зверху, ви розумієте? Вольцов, я залишу вас самого в канцелярії. Зв’яжіться по телефону з вашим дядьком!

— У генерала інших турбот безліч, пане вахмістр!

— Шкода, — сказав Готтескнехт. Він поправив ремінь. — Передайте своїм, що занять сьогодні не буде. Тільки почистите гармату, потім — вільні. Бувайте!

Гольт і Вольцов переказали всю розмову Гомулці і задля обережності пішли ввечері перевіряти телефонну лінію втрьох. Виламавши з тину кілька добрих кийків, вони заховали їх у своїй кімнаті. Ціше мовчки спостерігав за цими приготуваннями.

— Якщо ти надумав шпигувати для гамбуржців, — сказав Гольт, — тоді…

У Феттера раптом виникла ідея:

— Тоді ми щоночі купатимемо тебе у пожежній бочці!

Ціше мовчав.

Гольт заходив у канцелярію по свій особистий розпізнавальний знак і приніс звідти пошту для Вольцова. Тепер він нарешті знайшов час прочитати лист від Ути.

[25] Листоноша закоханих (франц.).