Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Так. Ну, а тепер почнемо. У напрямі на північ бігом марш!

Секунда розгубленого вагання — і Гольт з Вольцовом побігли схилом униз.

— Увага! — скомандував Готтескнехт.

Вони, як два стовпи, виструнчилися обличчям до Готтескнехта, що, широко розставивши ноги, здавалося, приріс до настилу.

— Лягти!

Вони впали ниць на ріллю.

— А тепер по-пластунськи швидко до мене!

Хлопці поповзли крутим схилом угору.

— Встати! — наказав Готтескнехт.

Він глянув їм у вічі, видно було, що вахмістр зовсім не гнівається.

— Вольцов, вас усе ще переповнює лють? Шкода! — Потім майже стурбовано запитав: — Я маю рацію, Вольцов, адже так? Ви сердитесь!

— Так точно, пане вахмістр!

— Ось бачите! Я вгадав по ваших очах. Це я у одного чабана навчився. Він упізнавав по зіницях очей геть усе: ва-гітність, кольки в животі, пахову грижу… Отож продовжимо наші вправи, поки у Вольцова не вгамується лють, а в такому стані з ним не можна спокійно розмовляти. А ви, Гольт, його вже не кидайте, щоб не почував себе самотнім. Адже вам хочеться бути з ним поруч? — запитав Готтескнехт, і в його голосі знову забриніла тривога.

— Так точно, пане вахмістр!

— От і чудово! Бачите, Вольцов, це справжня дружба! А зараз ви побіжите униз, аж до шосе. Тут сто двадцять метрів, виміряно точно. А потім знову підніметесь угору, підскоком, по-заячому, знаєте ж, як це роблять?

— Так точно, пане вахмістр!

— Пречудово! Тільки присідати треба як слід, руки витягнути перед собою і добре зігнути ноги в колінах! Адже на здоров’я не скаржитесь?

— Так точно, пане вахмістр!

— От і гаразд. Боюсь, Вольцов, щоб вам не довелося так стрибати аж до вечора. Я бачу, ви все ще гніваєтесь! А тепер бігом марш!

Вони помчали косогором униз.

— Гільберт, я не збагну, чого він домагається? Але ти не хвилюйся так.

— Я ще його самого спущу з цього пагорка! — тихо просичав Вольцов.

Вони підстрибом піднімалися по схилу. У Гольта страшенно боліли ноги, м’язи зводила судорога, нестерпно тремтіли коліна. Вольцов випередив його. Пагорок ставав усе крутіший, Гольтові забракло повітря. «Це від куріння», — промайнула думка. Він долав бажання кинутися на землю і перепочити. Із задубілими ногами і пекучим болем у спині, до краю зморений, ледве переводячи дух, він нарешті добрався до настилу.

— Ну, сподобалося? — запитав Готтескнехт. Зсунувши кашкета на потилицю, він курив сигарету і, здавалось, був у чудовому настрої.

— Свинство, правда ж, Вольцов?

— Надто велике напруження, — сказав Гольт, — а ми мало тренувалися.

Так? Значить, треба частіше виконувати подібні вправи; за мною діло не стане. — Потім звернувся до Вольцова: — Ну як, все ще лютуєте?

Вольцов не відповів. Готтескнехт усміхнувся.

— Пане вахмістр, — сказав Вольцов, — дозвольте доповісти, що я цим заячим підстрибом ситий по саму зав’язку!

— Ситий по саму зав’язку! — вигукнув Готтескнехт. — Гольт, ви чули? Оце так слівце, за нього ставлю вам «відмінно». Ви мене дуже порадували! — Він вийняв з кишені свою записну книжку.