Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Але тут поряд з капітаном немов з-під землі виріс Готтескнехт. Кутшера невдоволено обернувся до нього. «Якщо він зараз завдасть нам удару в спину, — подумав Гольт, — тоді Гільберт матиме рацію, що Готтескнехт справді негідник». Але Готтескнехт тихо, як завжди, промовив:

— Прошу пробачення, пане капітан, я спостерігав за ними з командного пункту. На цей раз новачки не винні. Гюнше ударив перший.

— Та-ак! — невдоволено буркнув Кутшера. Здавалося, він збирався осадити вахмістра. Але, повагавшись, сказав: — У такому разі я не втручаюсь. Чули, Гюнше? — І, звертаючись до близнюків: — Пінгелі, сучі діти! Коли ви такі йолопи, то так вам і треба, щоб кожен жовторотий давав вам прочухана! — І, велично повернувшись, він закрокував у супроводі свого пса далі.

— А зараз заспокойтесь, — наказав Готтескнехт, — а то я візьмуся за вас, і тоді всі матимете на горіхи!

Коли і Готтескнехт пішов, Гюнше прошипів:

— Ви за це дорого заплатите!

Вольцов огризнувся:

— Помовч краще… — І раптом, стиснувши кулаки, всім тілом подався вперед, — Гольт ще ніколи не бачив його таким лютим, — і прохрипів: — Ви мене ще взнаєте… Я вам такої покажу… що аж у шпиталі опам’ятаєтесь!

— Досить! — крикнув Гольт і потяг Вольцова з собою.

В кімнаті Гольт і Вольцов заходилися прибирати свої шафи.

— Якщо вони не перестануть чіплятися до нас, я сам з ними розквитаюся, — сказав Вольцов.

— Ти дуже багато на себе береш, — іронічно зауважив Ціше. — Серед гамбуржців є досить сильні хлопці!

— А ти що, теж захотів? — огризнувся Вольцов, змірявши Ціше грізним поглядом.

— Ти просто втік! — сказав Гольт, звертаючись до Ціше. — Хіба ж ми не разом стоїмо біля однієї гармати? Не в одній кімнаті живемо?

— Я тут старший курсант і не хочу через вас псувати відносини з товаришами!

— За півроку ми всі будемо старшими курсантами, — заперечив йому Гольт.

Вольцов з стуком зачинив шафу.

— Мене вахмістр і так терпіти не може, а за що — я й сам не знаю. І капітан теж. Отже, мені тепер все одно! Я проти всієї батареї піду. Можеш кликати сюди своїх панів старших курсантів, нехай приходять хоч і всі разом… Ти думаєш, — закричав він на Ціше, — я боюся, що мені розквасять морду? Хай краще приб’ють на смерть, бо інакше я їм цього не подарую: око за око, зуб за зуб, поки я зможу хоч пальцем ворухнути.

— Що ж, накажеш передати їм це? — запитав Ціше.

— Якщо ти не станеш на наш бік… — пригрозив Гольт.

А з глибини кімнати Феттер крикнув:

— Ти гляди, блазень паршивий, бо зітремо тебе на порох.

— Не треба цього робити! — сказав Готтескнехт, який несподівано з’явився у дверях. — А то його матінка всі очі виплаче…

«Він, безперечно, вже давно стояв під дверима і підслухував, — здогадався Гольт. — І для чого ж ми тоді поселилися в такому віддаленому бараці? Хоч сигналізацію влаштовуй!»

Готтескнехт окинув поглядом кімнату. Ціше нарешті схаменувся, скомандував «Струнко!» і доповів. Готтескнехт задер коса вгору і принюхався.

— Так що, панове, отже, ви ще й курили? Тьху, сором! А це ж заборонено! — Він підійшов до відчиненої шафи, — то була шафа Ціше, — і двома пальцями витяг звідти книгу.

— Флекс, — прочитав він заголовок, — «Мандрівник між двома світами». Ого. Хто ж це з вас читає такі істинно німецькі книжки?

— Я, пане вахмістр!

— Так, так! У мене теж знайдеться для вас дещо почитати з бібліотеки моєї дружини. Вона завжди умивається мигдалевими висівками впереміш з морським піском. Познайомтеся з оцим проспектом, може, у вас очиститься шкіра. — Хлопці зареготали, а Ціше почервонів аж по самі вуха. — Вольцов і Гольт… за мною! — наказав Готтескнехт.

Він ішов поперед них дерев’яним настилом.