Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— У Реклінггаузені зараз буде справжнє пекло! — сказав Махт.

Ціше, що під час стрільби без діла стовбичив поряд з Шмідлінгом, зауважив:

— Мабуть, над нами уже всі пройшли, якщо не нахлине нова хвиля.

Шмідлінг доповів на командний пункт про витрати боєприпасів; двадцять один постріл. Потім закурив сигарету.

— Якщо ці друзі летітимуть назад тією ж дорогою, то треба буде їх знову пригостити!

Зенітники повикидали з окопу відстріляні гільзи. Шмідлінг прислухався до голосу в навушниках.

— «Антон» зрозумів!.. Відбій! — оголосив він.

Гольт бачив, як Кутшера у супроводі свого собаки залишив командний пункт і попрямував до канцелярії.

Зенітники, клянучи все на світі, знову підносили до гармат ящики з боєприпасами. Один ящик важив майже півцентнера.

— Чудова річ стрільба! — захоплено промовив Вольцов.

Потім вони чекали біля гармати. Шмідлінг одержав нове

повідомлення про обстановку в повітрі.

— Це з’єднання літаків попрямувало, напевне, до Берліна. Сюди, мабуть, вони вже не повернуться.

— З Берліна в сприятливу погоду вони взагалі повертаються в Англію через Кільську бухту, — пояснив Ціше.

— А коли полетять над нами, ви дозволите мені заряджати? — запитав Вольцов.

— Якщо шеф погодиться, — відповів Шмідлінг, — гадаю, що вам можна довірити.

Бомбардувальники поверталися через Північну Німеччину.

За кілька днів Гольт, Вольцов і Ціше йшли дерев’яним настилом через вогневу позицію. І тут троє старших курсантів вийшли з командного пункту, ніби вони навмисне там чекали на хлопців. Троє здоровил. «Одного тоді вранці на перекличці назвали Гюнше, — пригадав Гольт, підозріливо розглядаючи їх. — Двоє інших, мабуть, близнюки, бо дуже схожі один на одного». Ціше враз повернув направо і, не сказавши й слова, пішов своєю дорогою. Гольт і Вольцов зупинилися.

— Послухай ти, новачок… — звернувся до Вольцова Гюнше на північнонімецькому діалекті. На зріст він був трохи нижчий за Гільберта.

— Який я тобі новачок! Мене звуть Вольцов, і ти ще матимеш нагоду це запам’ятати!

«Чудово! — подумав Гольт. — Тут якраз і потрібна зухвалість. Тільки не треба лякатись!»

Гюнше насупив брови, очі його заблищали. Близнюки, стоячи позад нього, набундючились і повиймали руки з кишень.

— Ти не дуже-то задирай носа, — пригрозив Гюнше, — а то доведеться тобі познайомитися — з самовихованням.

Помітивши, що Вольцов уже нагнувся ніби для стрибка, Гольт сказав:

— Чого чіпляєтеся ви, гамбуржці?

— Заткни свою пельку ти, недотепо, а то…

— А то що? — вигукнув Вольцов, і тут почалося… Гольт дістав удар в обличчя і тієї ж миті звалив довготелесого Гюнше на дерев’яний настил. Він ще бачив, як Вольцов кинувся на близнюків, але тут навколо них з дзявкотом забігав сетер, а за ним незабаром з’явився й капітан.

— Що у вас тут трапилося? Що це ви собі дозволяєте, мерзотники? — грізно закричав він.

Гольт відпустив сторопілого Гюнше, який ледве підвівся на ноги. Вольцов виструнчився перед капітаном. У одного з близнюків текла з носа густа темно-червона кров прямо по губах і на мундир. Другий судорожно корчився на ріллі, хапаючи як риба ротом повітря. «Гільберт, мабуть, добре садонув його в живіт», — радів Гольт.

— Прив’язати до дерева і відшмагати батогом! — гримнув Кутшера. — Де це чувано, щоб новачки били старших курсантів?! — Його симпатії були явно на боці гамбуржців.