Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Все це Гольт бачив і відчував ніби здалеку — його огортав страх, страх перед першим пострілом, страх перед бомбами, страх перед усім, що тут діялося, огортав його, як густий ранковий туман. Ствол гармати повільно повернули на північ. Гольт з снарядом у руках так і закляк позад Вольцова, гудіння в небі все наростало, і ось уже розлігся гуркіт і грім, немов насувалася страшенна гроза. Черговий унтер-офіцер, що, широко розставивши ноги, стояв позад гармати, сказав:

— Це затарабанили батареї у Мюльгеймі!

І тут нарешті доповів Феттер:

— Запал готовий!

— «Антон» до бою готовий! — крикнув Шмідлінг у ларингофон.

Нарешті все пішло на лад, як на заняттях. З командного пункту до слуху Гольта долинув голос Кутшери:

— Вогонь!

А за ним і Шмідлінг подав попередню команду:

— Груповий!..

У Гольта завмерло серце.

— Вогонь! — хрипко вигукнув Шмідлінг. Одночасно продзвонив сигнал «До бою!». Махт вирвав з установника снаряд і засунув його у канал ствола, клинок затвора піднявся, рука у шкіряній рукавиці ухопилася за спусковий важіль… «Відкрити рота», — ледве встиг подумати Гольт, як очі різонула блискавка, удар повітряної хвилі, потім страшенний тріск, від якого, здавалося, полопають барабанні перетинки, і все довкола затягло курявою і димом. Гольт немов уві сні бачив, як ствол відскочив назад, випльовуючи задимлену гільзу. Тріскотнява і гуркіт не вгавали. Раптом Гольтів страх немов рукою зняло. Він подумав: «Це стріляють сусідні батареї». Далеко серед хмар повисло пронизливе гудіння моторів, змішуючись з розривами зенітних снарядів.

— Вогонь! — скомандував Шмідлінг.

Гольт подав Вольцову патрон. Вольцов, дружньо усміхнувшись, узяв його з Гольтових рук. Тільки-но відгримів черговий постріл, як Шмідлінг подав команду:

— Стій! Перерва!

Гольт повернув голову до командного пункту. Там у цю мить зчинився справжній гамір. Хтось крикнув:

— Напрямок дев’ять! Група літаків!

Гольт глянув на небо. Ось вони! Цілий рій малесеньких цяточок, виблискуючи проти сонця сріблом, випливав з-за хмар на безкраю блакить неба, а навколо них, немов закинуті туди рукою якогось чародія, — білі хмаринки від спалахів зенітних снарядів. «Вони нас проминуть», — з полегшенням подумав Гольт. А потім усе пішло дуже швидко.

— Ціль спіймано! — розлігся пронизливий голос з командного пункту.

— Вогонь! — гаркнув Кутшера.

— Стріляти згідно з даними приладів! — скомандував Шмідлінг, а Махт задоволено сказав:

— Зараз стрілятимуть з оптичним прицілюванням. Ну, тепер їм усиплють перцю!

— Загороджувальний… вогонь! — крикнув Шмідлінг.

«Відкрити рота!» — знову сяйнула у Гольта думка. Він бачив, як Феттер, немов той шарманщик, крутить ручку маховика, бачив, як після пострілу обличчя чергового унтер-офіцера перекосилося, немов у припадку падучої, бачив також, що Шмідлінг нарешті став спокійніший і незворушний.

— Груповий… вогонь! — командував він. Гольт побіг до бункера по новий снаряд. «Шмідлінг просто боявся, щоб ми його не підвели», — подумав він.

— Припинити вогонь! Перерва! — вигукнув Шмідлінг. — Тим, що північніше від нас, стріляти зручніше, вони знаходяться якраз на відстані дії запалу від літаків, — сказав він, а потім радісно додав: — Ви у мене молодці!.. Літак — дев’ять! — раптом загорлав він перелякано.

Вебер рвонув ствол гармати на захід. «Пролітають мимо, — вирішив Гольт. — Стріляти згідно з даними приладів, як на практичних заняттях. Різниця тільки в тому, що іноді чути страшенний гуркіт…» Він порахував порожні гільзи: одинадцять, дванадцять… їх відсовували ногами у кутки окопу. Знову й знову лунала команда:

— Вогонь!

З півночі повз них пролетіла ще ланка бомбардувальників. «Чого ж я боявся?» — думав Гольт. Він усміхнувся до Вольцова, і той відповів йому теж усмішкою.

— Припинити вогонь! Перерва!

Ствол гармати під кутом сорок п’ять градусів знову повернувся на північ. Гул моторів поступово стихав. Тепер північніше від їхньої позиції загуркотіла важка канонада.