Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Над південною Голландією? Значить, скоро будуть тут, — сказав Ціше.

До гармати підійшов обер-єфрейтор Махт з жовтим шнурком чергового унтер-офіцера через плече. Він палив люльку, на руці в нього теліпалася каска.

— Ти що, Фріц, до нас третім номером? — зрадів Шмідлінг. Потім наказав: — Вольцов, дайте сюди рукавицю!

Вольцов запротестував:

— Ви ж обіцяли, що я буду заряджати!

Шмідлінг почервонів мов рак.

— Виконуйте наказ! — крикнув він.

Вольцов, бурмочучи щось собі під ніс, зняв рукавицю і кинув її черговому, той із спантеличеним виразом на обличчі зловив її на льоту.

Шмідлінг страшенно хвилювався. З моменту, коли була подана команда «Приготуватись до бою!», він увесь час повторював:

— Ви ж тільки не осоромте мене, хлопці!.. Дуже прошу вас. — І раптом: — Чує моє серце, що сьогодні нам буде не до жартів. — Він знову й знову твердив: — Стріляти не страшно! Тільки трохи гримить… Не ставайте близько до ствола, там вибухова хвиля найсильніша!

Хвилювання Шмідлінга передалося і Гольтові. Він стояв на щиті, котрим затуляли нішу з боєприпасами, і звідти через насип окопу йому було видно командний пункт. Високо над бруствером стирчала велетенська постать капітана, який, все ще без каски, спостерігав у бінокль за небом.

— Повітряна обстановка! — вигукнув Шмідлінг. — Бомбардувальники ворога підлітають до Рурської області! Зараз почнеться!

На командному пункті люто загавкав собака, викликавши чималий переполох серед обслуги приладів керування.

— Капітанів Бліц нюхом відчуває стрільбу, — сказав черговий, що сидів поряд з Ціше на станині. Він надів рукавицю заряджаючого.

Кутшера опустив бінокль і пригрозив собаці:

— Ану замовкни, ти, а то миттю вилетиш звідси!

Гавкіт стих.

Раптом звідкілясь, дуже здалека, долинув ледь чутний гул. Гольт навіть у скронях відчував биття свого серця. На заході все ще висіла густа пелена хмар. З командного пункту по всій позиції прокотився громовий голос капітана:

— Стволи — напрямок дев’ять!

Гармата повернула своє жерло на захід. Гольт очей не зводив з командного пункту, звідти лунав дзвінкий юнацький голос:

— Шум моторів у напрямі дев’ять!

— Ет, чорт! — вилаявся Кутшера. — А що ж робить пост спостереження за повітрям? Поснули ті ідіоти, чи що?

— Дані для запалу прийнято! — доповів блідий як смерть Феттер.

Маховик механізму встановлення запалу заверещав, ніби сирена. Гольт надів на голову каску, вихопив з ящика снаряд і подав його Вольцову. Той вставив його у розтруб установника запалу і підморгнув Гольтові. Як приємно стало на душі від цієї дружньої підтримки! Шмідлінг скомандував:

— Стріляти згідно з даними радара!

Вебер уже доповідав:

— Кут горизонтальної наводки встановлено!

За ним Гомулка:

— Кут вертикальної наводки встановлено!

— Запал! — крикнув Шмідлінг. — Що трапилося з запалом?