Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Вдень тільки чотири гармати на батареї були готові до бою. А вночі сюди приходила підмога — робітники і службовці місцевої протиповітряної оборони, і тоді в бойову готовність приводилися всі шість гармат. Сьогодні ж до двох гармат, біля яких не було обслуги, стали новачки. Готтескнехт забрав вісім чоловік, що працювали на приладах керування вогнем, і подався з ними на командний пункт.

Вся обслуга, якою командував Шмідлінг, була дуже схвильована. А найбільше хвилювався сам Шмідлінг. Він разів з десять повторив, звертаючись до своїх учнів:

— Не осоромте ж мене, хлопці, дуже прошу вас… Стріляти не так уже й страшно, як здається. Зовсім не страшно!

У них ще не було звукоглушників, і Шмідлінг роздав усім по шматочку вати, щоб позатикали вуха.

Заряджаючим до них прислали обер-єфрейтора — писаря, «штабного пацюка». Вольцов одразу ж вихопив у нього захисну рукавицю, але Шмідлінг, що стояв біля командирського проводу, прикрикнув на нього:

— Не будьте таким нахабою! Без особливого на те дозволу я не маю права допускати вас до стрільби бойовими снарядами!

Але тут з командного пункту передали повідомлення про відбій тривоги.

Другого дня під час ранкової перевірки Готтескнехт оголосив:

— У мене є для всіх вас сюрприз! В нашому навчальному плані передбачено чотири години занять з бойової підготовки. Ми почнемо рівно о десятій. Стріляти будемо по визначеній цілі. Прилетить швидкісний бомбардувальник. Ось тут у вас і буде можливість показати, чому ви навчились! Не посміхайтеся, Гольт! Що тут смішного?

— Пане вахмістр! Цей швидкісний бомбардувальник, мабуть, знову виявиться нашим старим «клемом». Коли-небудь він таки справді звалиться нам на голови.

— Дурниці! — крикнув Готтескнехт. — Сьогодні до нас прилетить справжній «юнкерс-88» — адже це заключне заняття.

«Починається, — подумав Гольт, — нарешті!» Він глянув на Вольцова: обличчя спокійне і незворушне.

— Під час занять, — продовжував Готтескнехт, — я з усією суворістю перевірю ваші вміння. Якщо все буде гаразд… — він якусь мить помовчав і вже діловим тоном додав: — тоді зможете віднести на склад свої речі. Нашу батарею перекидають в район Ессена, Ваттеншейда і Гельзенкірхена! Місцевість ідеальна! Виїжджаємо сьогодні вночі.

Усі вже давно цього чекали, але слова Готтескнехта вплинули на юнаків як грім серед ясного неба.

— Пресвятий Антоній! — вигукнув Готтескнехт. — Чого це ви всі так скривилися? Ви навіть не уявляєте, як там чудово! Я обіцяю вам повний спокій, якщо тільки не треба буде стріляти чи йти на учбові заняття, які, звичайно, й там триватимуть, або ж вас не пошлють у цей час розвантажувати боєприпаси чи засипати вирви від бомб, або якщо не станеться випадково ще чого. Тихо в строю! Вольцов, помовчте! А ще кажете, що ви син офіцера?! Ви ганебна пляма всієї батареї!

— Пане вахмістр! — скипів Вольцов. — Я протестую… «Ганебна пляма» — адже це…

— Вольцов! Два кроки вперед! Наліво! Кроком руш! Лягти!.. Встати!.. Лягти! — Готтескнехт повернувся на правий фланг. — Шмідлінг, продовжуйте далі! Помуштруйте свого любимчика, оцього нахабу! Десять хвилин, тільки як слід, за всіма правилами! — І, знову звертаючись до Вольцова, що лежав нерухомо, уткнувши носа в землю, раптом закричав: — «Га-а-а-ази! Ось так, чудово! Інших це не стосується, тільки Вольцова. Нехай запам’ятає закінчення занять!

Вольцов натяг протигаз.

— Шмідлінг! — наказав Готтескнехт. — Перевірте, чи правильно одягнута маска, бо Вольцов добрий пройдисвіт! О боже, Шмідлінг, що ви там робите? Треба просто затиснути трубку, і якщо за п’ять хвилин він ще буде живий, то маска одягнута не щільно!

Рядами прокотився сміх.

— От і добре, — сказав вахмістр, — у вас, виявляється, чудовий настрій. Гольт! А ви чому ж не смієтесь?

— Пане вахмістр, Вольцов мій друг! Ви не можете вимагати, щоб я сміявся, коли мій друг у біді!

— Яка відданість! Просто зворушливо! — вигукнув Готтескнехт. — Як ви сказали? Я не можу вимагати!.. Та ви навіть не уявляєте, що тільки я можу від вас вимагати! Гольт! Слухайте мою команду! Га-а-а-ази!.. — Гольт миттю одягнув протигаз. — Шмідлінг, ану візьміть в роботу разом з Кастором і Поллукса[23]. Що?! Не розумієте? Поганяйте трохи і Гольта. — Потім, звертаючись до Вольцова: — Ну, Вольцов, вам просто пощастило. Адже розділене горе — півгоря! Тепер ви не можете поскаржитися на мою несправедливість?

В бараці тільки й розмов, що про майбутній від’їзд. Як усі не бадьорилися, все ж їм було дуже страшно.

— Станеться з тобою що чи ні, — сказав Вольцов, — одне ясно: від тебе це не залежить! Тут уже нічого не вдієш! У кого на роду написано загинути, той загине. Від своєї долі не втечеш, де б ти не був — чи то в Рурській області, чи на Східному фронті.

— Великий аллах, — докинув йому в тон Гомулка. — Усе записано в книзі життя. Твоя покірність долі — надзвичайно зручна річ.

— Мій батько, — обурено вигукнув Вольцов, — міг би розповісти тобі чимало історій з хроніки останніх двох воєн про людей, які гадали, що можна утекти від своєї долі!

«Чому бути, того не минути», — подумав Гольт.

Десь годині о десятій обер-єфрейтор повів їх на заняття. Готтескнехт цілих півгодини не відходив од гармати Шмідлінга. В його присутності вони повторили всю програму. Обійшлося без жодного зауваження. Гольт — так уже вийшло — був другим номером, Гомулка визначав висоту, а Феттер обслуговував механізм встановлення запалу. Вольцов виконував обов’язки третього номера. Готтескнехт спостерігав, як легко, ніби граючись, Вольцов досилає в канал ствола важкий снаряд навіть при найбільшому куті підвищення.

— Ну, Шмідлінг, — задоволено сказав він, — ви виховали таки непогану обслугу.

[23] Кастор і Поллукс — у грецькій і римській міфології брати-близнюки Діоскури, сини Зевса й Леди.