Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Якщо вони обшукають наші речі, доведеться розпрощатися з пістолетами! — Недовго думаючи, він змастив їх, загорнув у плащ-палатку і заховав у каменоломні.

Феттер останній тиждень не їв нічого, крім смаженої свинини.

— І кісточки їм не залишу, — заприсягався він.

Гомулка підвівся і взяв свого штуцера.

— Ходімо зі мною, — сказав він Гольтові.

Вони спустилися вдвох в ущелину і розстріляли там решту набоїв. Обидва вже влучали без промаху.

Останню ніч Гольт і Гомулка сиділи біля багаття. Вольцов, Феттер і Цемцький міцно спали.

— Прощальний настрій, — мовив Гомулка.

— Ми прощаємося не тільки з своєю пригодою, — підхопив Гольт, — а й з шкільними роками, з частиною життя!

Годині о третій ночі вони розбудили Вольцова і всіх інших, загасили багаття і почали переносити до ріки свої речі. Вранці хлопці посідали у навантажений човен і відштовхнулись од берега. Гомулка, вмостившись на кормі, правив. Веслувати було легко, бо вони пливли за течією.

Незабаром друзі пристали до берега біля купалень. Радість повернення додому трохи примирила хлопців з жалюгідним кінцем їхньої пригоди. До човна збіглися люди. Ось вони, мандрівники! Повернулися! Брудні, оброслі щетиною, навантажені клунками, рюкзаками. їх розшукувала поліція. Там уже, мабуть, підписано наказ про їх арешт. Феттер тремтів від самої думки про зустріч з батьками і про їх помсту. Мандрівники склали весь вантаж у купальних кабінах Гольта і Вольцова, потім, протиснувшись крізь натовп, попрямували в поліцію.

Їх зачинили у великій камері. Загратовані вікна, шість дерев’яних топчанів, параша. Феттер роздав карти.

Другого дня їх викликали до судді.

— Я його знаю, — прошепотів Гомулка, — це суддя у справах неповнолітніх.

За величезним письмовим столом сидів огрядний лисий чоловік з обрезклим жирним обличчям. Якусь мить він пильно оглядав п’ятьох юнаків крізь скельця окулярів без оправи.

— Тьху, чорт! — вилаявся він. — Батьківщина бореться, проливає кров, страждає. А ці п’ятеро молодчиків дезертирували і блукають біс його знає де. Тьху, чорт! Дезертирували з сільськогосподарських робіт! Неподобство! Бродяжництво! Браконьєрство! Порушення правил полювання! Знущання над тваринами!.. Цемцький! — вигукнув він, глянувши в протокол, що лежав перед ним. — Признавайтесь! Хто вас підмовив на ці безчинства? Хто призвідник?

— Будь ласка… — благально сказав Цемцький, дивлячись на суддю невинними блакитними очима. — Я признаюсь у всьому. Це все я натворив. Але не тільки я. Всі інші теж.

— Тьху, чорт! — знову вилаявся суддя і похитав лисою головою. — Вольцов! А ви про що думали? Ваша мати в лікарні!

Батько загинув за фюрера і рейх! Дядько у передових лавах бійців за батьківщину! А цей молодчик тиняється по лісах і стріляє дичину. Хай йому біс! І ніякісінького каяття! Погляд безсоромний! Фізіономія зухвала! Тримається нахабно! — Низько схилившись над протоколом, суддя почав скоромовкою читати:

— Неповнолітні: Гомулка Зепп, народження 15 червня 1927 року, Гольт Вернер, народження 11 січня 1927 року, Феттер Хрістіан, народження 30 квітня 1927 року, Вольцов Гільберт, народження 23 березня 1927 року, Цемцький Фріц, народження 1 червня 1927 року, місцеві мешканці, на підставі параграфу 328-го карного кодексу за ухилення від обов’язків по збиранню врожаю, за самовільне зникнення з загону гітлерюгенду, за бродяжництво і браконьєрство на підставі статті 292-ї карного кодексу, параграф 1-й та 2-й, за організацію озброєних банд, та на підставі статті 127-ї карного кодексу, параграф 1-й та

2-й, за злісне порушення закону про правила поведінки неповнолітніх присуджуються до восьмиденного ув’язнення в тюрмі для неповнолітніх. Всі обвинувачені зізналися у своїх вчинках. Як пом’якшуючу обставину суд врахував те, що обвинувачені, хоч і з запізненням, самі визнали злочинність своїх дій і добровільно віддали себе до рук правосуддя. Даний вирок підлягає оскарженню в окружному суді, рішення якого також може бути опротестоване письмово, після чого справа переглядатиметься у вищих інстанціях».

Суддя закрив папку і додав:

— Строк відбуття покарання зараховується з моменту оголошення вироку.

Згодом, коли їх відвели в камеру, Гомулка сказав:

— Навіщо він влаштував таку комедію? Мабуть, на мене хотів справити враження.

Феттер знову роздав карти. Вольцов ліг на топчан і заглибився в читання свого довідника.

Після обіду двері камери відчинились і увійшов генерал Вольцов. Він зробив знак рукою, і наглядач зачинив за ним двері.

— Гільберт, — різким голосом сказав генерал, — останній раз я заступаюсь за тебе! Більше на мене не розраховуй! І пальцем не поворухну! Зрозумів?

Вольцов зліз з топчана, інші мовчки і зніяковіло стояли довкола, немов загіпнотизовані золотими галунами та орденами на генеральському мундирі.

— Я потурбувався, щоб вам тут дали роботу, — уже примирливо додав генерал. — Будете колоти дрова, навантажувати шлак.