Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Вольцов якось цілий день просидів у засаді, спостерігаючи за будиночком лісника. Тепер він знову вмостився перед печерою і обмірковував свій план нападу на хутірець. Гольта дедалі більше непокоїла ця авантюра. Але він нікому не говорив про це, навіть Гомулці під час довгих розмов у лісі біля багаття. Він обдумував майбутню подію з усіх боків. А якщо план Вольцова провалиться і їх спіймають, тоді вже ніхто, навіть дядько-генерал з його далекосяжними зв’язками, не зможе врятувати їх від кари. Отже, треба запобігти самій можливості покарання. Так у Гольта визріла думка заздалегідь звернутися по допомогу до дядька Вольцова і таємно, про всяк випадок, забезпечити прикриття з тилу.

Він знову зустрівся з Візе. Той розповів, що в місті вже відомо про їхнє зникнення. Поліція допитувала декого з учнів, чи не знають вони чого про плани канікулярної подорожі п’ятірки. Очевидно, поки що вивідують все у родичів зниклих, бо розшуки, на думку Візе, ведуться не дуже енергійно. Адвокат Гомулка, наприклад, висловив припущення, що Зепп поїхав у Дрезден до свого дядька, який працює там зубним лікарем і зараз живе, напевне, десь на дачі.

Цього разу Гольт повернувся в табір з спокійною душею. Увечері вони сиділи біля багаття і розмовляли.

— Колись в Атлантичному океані була ціла республіка піратів, — з захопленням розповідав Феттер. — Я десь про це читав. Їх називали флі-бус-тьєрами. От би мені до них! Нехай би тоді мої предки спробували мене зачепити!

Гольт підвівся. Він не слухав базікання Феттера. Відколи він жив тут, в горах, його не полишали думки про Уту Барнім. Тепер спогади про неї нахлинули на Гольта з такою силою, що він вийняв з рюкзака блокнот, автоматичну ручку і при тьмяному світлі багаття почав писати їй листа: бентежні, сповнені гарячих почуттів рядки. Зустрівшися знову з Петером Візе, він передав йому запечатаний конверт. Потім з нетерпінням чекав наступної зустрічі з Петером біля річки. А оскільки Вольцов надто енергійно готував напад на будиночок лісника, то у Гольта народилась думка через Уту звернутися до Гільбертового дядька по допомогу.

Чекаючи одного разу в домовленому місці, Гольт скупався в порослій очеретом затоці. Потім закинув вудочки і спіймав кількох окунів. У нього було з собою з півдесятка картоплин. Він розпалив невелике багаття і розіклав бульби навколо вогню. Потім настромив на палицю окунів і, тримаючи їх над полум’ям, заходився смажити. Попоївши, закинув вудочки з великими гачками на вугрів. Гольт ще довго чекав, сидячи біля багаття. Він палив сигару і дивився на спокійну, нерухому гладінь води, що виблискувала під проміннями передвечірнього сонця. Нарешті прийшов Візе.

Він простяг Гольтові газету. Гольт квапливо пробіг поглядом коротеньку статтю: «П’ять гімназистів у віці від шістнадцяти до сімнадцяти років… їх зникнення було помічене вже набагато пізніше… Під час збирання врожаю командою гітлерюгенду… Як повідомив начальник загону, вже через кілька днів дезертирували… В окружному управлінні карного розшуку гадають, що це організована втеча з-під нагляду батьків… напали на слід…»

— Напали на слід, — задумливо мовив Гольт, ховаючи газету в кишеню.

— Мій батько розмовляв з суддею, який займається справами неповнолітніх, — сказав Візе. — Ні на який слід вони не напали. Там нічогісінько не знають.

Гольт з полегшенням зітхнув.

— А листа ти опустив у ящик?

— Так. Позавчора Ута приходила до моєї сестри. Вони про вас розмовляли. А про лист вона не обмовилась жодним словом. Ніхто навіть і гадки не має, що ви ховаєтеся тут у горах. Ута говорить, що поліції варто спокійно чекати, поки ви самі повернетесь.

— Як ти вважаєш, вона погодиться тут зі мною зустрітись? — запитав Гольт.

Візе подумав.

— Я гадаю, що погодиться. Вона про тебе хорошої думки.

Гольт намагався зберегти байдужий вираз обличчя.

— Мені конче необхідно з нею поговорити. Приведи її наступного разу з собою. У неділю ввечері. Заради обачливості зайди до неї вже після обіду, щоб на випадок чого вона не встигла нас виказати.

Залишившись знову на самоті, Гольт перевірив вудочки й перемет, потім ліг і відразу ж заснув. Вночі пішов дощ. Гольт натягнув на голову плащ-палатку і продовжував собі спати.

Коли він повернувся в табір, хлопці розповіли, що Вольцов знову спостерігає за будиночком лісника.

— Операцію призначено на завтра, — сказав Гомулка.

Того ж дня надвечір Вольцов скликав «військову раду».

— Собака вже… — він виразним жестом провів рукою по горлу. Далі Вольцов розповів, що, сховавшись на узліссі, дочекався, поки старий поїхав у поле. Пес, здоровенний боксер, біг за возом.

— Він, мабуть, зачув мене нюхом, бо відразу ж повернув у кущі. Я чкурнув у ліс, собака за мною… Я підставив йому палицю, він вчепився в неї зубами. Тут я й настромив його на свій кинджал.

Вольцов розказував усе це дуже спокійно. Потім він заходився докладно пояснювати свій план. Садиба з усіма будівлями утворює рівний чотирикутник. Будиночок стоїть якраз навпроти стайні і хліва. В кам’яній огорожі є ворота. За стайнею, у відкритому загончику, цілий день бігають свині.

— Нашу операцію ми здійснимо серед білого дня, — сказав Вольцов. — Господарі годині о сьомій ранку поїдуть у поле і повернуться десь аж опівдні. На цей час садиба залишиться без нагляду. Ми з тобою, Вернер, пильнуватимемо, щоб нас не захопили зненацька. Зепп, Фріц і Хрістіан прикінчать свиню, а потім перенесуть її в табір.

За словами Вольцова, все було дуже просто.

— Як же ми її заколемо, чи, може, мені штуцера взяти з собою? — запитав Гомулка.

— Прихопи штуцер. Свиню вибирай не найбільшу, звичайно. Зв’яжете їй ноги, як тоді оленю. А потому, коли вже перенесете свиню в ліс, пришлеш, Зепп, кого-небудь за нами. Ми зразу ж прийдемо на підмогу.

Другого ранку Гольт і Вольцов почистили пістолети, Гомулка підготував свій штуцер, а Феттер і Цемцький витесали кілка. В дорогу хлопці рушили затемна і на світанку були вже на місці. Заховавшись у кущах, вони чекали, аж поки запряжений двома коровами віз виїхав з садиби.

— Сподіваюся, вони ще не встигли придбати нового пса і він не вчепиться мені в зад, — пожартував Феттер.