Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— І як же це вам удалося?

— Дуже просто, — відповідав Гомулка. — Натиснули курок — і готово, а потім притягли сюди.

Тепер вони рано, в обід і на вечерю їли м’ясо. Вольцов через день ходив по картоплю. Останнім часом він від зорі до зорі просиджував біля входу в печеру і весь час гортав підручник а стратегії: очевидно, обдумував якийсь план, про який нікому нічого не говорив.

Уже кілька разів він ходив у далеке село і копав десь там на околицях молоду картоплю. На полі біля узлісся він набрів на сліди диких кабанів. Але його пропозиція підстерегти і вбити кабана була відхилена. Постріл могли б почути в селі. Тепер Вольцов придумав інший план.

— Всі сюди! Зараз у нас буде «військова рада».

Вольцов доповів, що десь у глухому лісі він бачив самітний хутірець.

— Будиночок стереже собака, досить великий дворовий пес. Його, звичайно, треба пристрелити. Тоді можна буде спокійно витягти з хліва свиню.

Цей план нагнав на Гольта страху. А Феттер з захопленням вигукнув:

— Свиню? Справжню годовану свиню?

— Ну гаразд. Ми пристрелимо собаку, — розсудливо мовив Гольт. — Але ж через кілька хвилин за нами по п’ятах гнатимуться мешканці хутора.

— Там живе всього лише двоє старих людей, — заспокоїв Вольцов. — Це, мабуть, будинок лісника. З худоби вони тримають дві корови та кілька свиней. Троє з нас заколють і понесуть свиню, а двоє пильнуватимуть за старими, щоб вони, бува, не зчинили галасу, Можна здійснити цей план і серед білого дня, коли старі будуть у полі. У них клаптик землі, засіяний пшеницею. Досить далеко від хутора. Я все детально обдумав, до найменших дрібниць.

Гольт мовчки слухав. План приваблював його своїми пригодами. «І все ж… це — грабіж, напад, озброєний напад…» — думав він і нарешті сказав уголос:

— За це можна і до в’язниці потрапити!

Цемцький злякано глянув на Гольта.

— Начхати нам на в’язницю! — заперечив Вольцов. — Нехай спочатку спробують нас упіймати.

— Це звичайна реквізиція, — з запалом втрутився Феттер. — Реквізиція у селян. На війні завжди так робиться. Мій батько розповідав, що на Україні наші війська позабирали в селах усю худобу. Всю худобу, не те що там одну якусь свиню. Потім завантажили у вагони і вивезли. І селяни мусили терпіти. А хто посмів чинити опір, того відразу ж до стіни.

— Ось бачиш, як це робиться! — підтримав його Вольцов. — ; До того ж така операція буде справжньою перевіркою наших нервів, чудовою школою на майбутнє. Треба наперед випробувати все, з чим, можливо, доведеться зустрічатися на війні.

Гольта довго не полишало відчуття тривоги. Але про те, щоб не підкоритися Вольцову, не могло бути й мови.

— Я, звичайно, згоден, — сказав він, але уже обмірковував, як уникнути неприємних наслідків. Він боявся і не приховував цього від себе.

— Ось я ще залізу якось на сосну і в бінокль спостерігатиму цілий день за хутором, — почув він голос Вольцова. — Підготуємо цю операцію на славу.

Гольт зустрівся з Петером Візе. У нього був привід відлучитися з табору. Він сказав, що йде на ніч ловити рибу.

Візе розповів багато всяких новин. Зникнення п’яти гімназистів поки що ніхто не помітив. У місті всі думають, що вони на збиранні врожаю. А Вурм, напевне, ще нічого не повідомив начальству.

— Мейснер, — розповів між іншим Візе, — не зміг з’явитися на призов, бо лежить у лікарні. Лазив на Воронову скелю і зірвався. Але ходять чутки, що то його так віддубасив наречений рудої Сюзанни за те, що він за нею волочився.

Гольт усміхнувся. У нього одлягло від серця.

— Дуче пішов у відставку, — розповідав далі Візе. — Він призначив своїм наступником Бадольо, а той у спеціальній відозві проголосив, що продовжуватиме війну до переможного кінця. По радіо передавали, що німецький народ радо зустрів цю заяву.

— Кумедно, — сказав Гольт. Його здивувало повідомлення Візе. — Ти тут що-небудь розумієш?

Петер знизав плечима. Потім сказав:

— Гамбург бомбили цілий тиждень, щоночі.— Гольт мимоволі згадав свою рідню. — Кажуть, що це було жахливо… — почув він голос Візе. — Фосфор… Страшенні рани. Людські тіла, обгорілі, як головешки.

Гольт ночував біля ріки. Він думав: «Можливо, нас пошлють у саме пекло такої повітряної війни…» Над ранок він позмотував свої вудочки, взяв кількох вугрів, спійманих за ніч, і подався знову в гори.

Життя в таборі було нелегке. Кожну краплю води доводилося носити знизу, від струмка, стрімкими, дуже небезпечними стежками. Гольт і Гомулка бродили лісом, стріляли зайців і куріпок. За час цих тривалих мандрів вони дуже здружилися.