Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Це небезпечно, — сказав Гомулка, — Там унизу нас неодмінно хто-небудь побачить.

— У крайньому випадку можна вночі вудити, — вставив Гольт, згадавши про свою домовленість з Візе. — Доручіть це мені. Річку я беру на себе.

Феттер знову почав своєї:

— Спробуйте ви що-небудь зварити без жирів!.. От якби якось роздобути… добру свиню, — мрійливо сказав він.

Всі посідали сьорбати суп з грибами. Порцію Цемцького Феттер відніс йому на вершину гори. Гольт і Гомулка зібрались на своє перше полювання.

— Ви немов справжні Робінзони, — усміхаючись, сказав Вольцов. З такою зброєю тільки на мамонтів ходити. Ні пуху ні пера! — гукнув він їм уже навздогін.

Мисливці спустилися крутою звивистою стежкою вздовж урвища і вибрались на широку долину. Тримаючи рушниці напоготові, вони подалися звідси на схід через густу, непролазну лісову хащу. Крок за кроком продирались крізь кущі і чагарник. Десь поблизу, ніби попереджаючи звірів про наближення людини, пронизливо закричала сойка. Гольт підняв рушницю.

— Чи можна їсти м’ясо сойок? — пошепки запитав він.

— Можна, тільки стріляти поки що не треба, а то сполохаєш більшу дичину.

— Вона все одно розжене своїм криком усіх звірів. Адже це лісова поліція.

Сойка сіла на гілку дуба. Крізь листя було видно її барвисте пір’я. Гольт зробив глибокий видих, притиснув до плеча приклад рушниці й прицілився. Пролунав постріл. Над гілкою заклубилася хмарка пір’я. Птах каменем упав на землю. Гольт перезарядив рушницю.

— Перша здобич! — сказав він, ховаючи сойку у рюкзак.

Хлопці рушили далі.

Надвечір вони прийшли на широку галявину. Дзюркочучи, звідси в долину стікав струмок. На узліссі мисливці розташувалися на відпочинок. Повівав свіжий вітерець.

— Ти коли-небудь згадуєш про свій дім? — пошепки запитав Гольт.

— Ні,— відповів Гомулка. — А ти? Ти згадуєш про наше місто?

Гольт похитав головою.

— Ну, а про корчму… оту, в селі… куди нас привезли збирати врожай.

Гольт напружено дивився кудись убік. Такого запитання він аж ніяк не сподівався.

— Іноді згадую, — прошепотів він після довгої паузи і раптом завмер. Зовсім близько від них у траві посеред галявини на задніх лапах сидів заєць і, роздивляючись довкола, поводив вухами… Дуже повільно і обережно Гольт підняв рушницю. Він примусив себе заспокоїтись і старанно прицілився. Гомулка припав щокою до приклада штуцера і приготувався пальнути, якщо Гольт промахнеться. Тільки б не смикнути, натискаючи на курок! В центрі мушки тремтіла голова з довгими вухами. Гримнув постріл. Заєць підстрибнув угору і впав на траву. В цю ж мить десь зовсім близько з кущів вибіг якийсь великий звір і пружними, довгими стрибками помчав через галявину.

— Стріляй! — крикнув Гольт. Але з штуцера уже прогримів постріл. Гомулка зник у хмарі смердючого диму. Лісом прокотилася луна. Гомулка скочив на ноги. Нахилившись уперед, він з гарячковою квапливістю загнав у ствол новий патрон. Але тварина вже зникла в лісі за галявиною.

— Бігом! Доганяй! — крикнув Гольт. — Це козуля, а може, навіть олень.

Вони майнули галявиною, перестрибнули через струмок. Добігши до узлісся, Гомулка тріумфуюче вигукнув:

— Ось! Дивись!

Там стояла велика калюжа крові, від якої йшов широкий кривавий слід, що несподівано обривався.

— Мабуть, он у тих кущах!

Хлопці розсунули руками гілля. Почувся тріск сухого хмизу, і з кущів знову рвонула, похитуючись, якась тінь так близько, що, здавалося, її можна було ухопити. З зарослів, де раніше лежала підстрелена тварина, кривавий слід вів далі. Раптом Гомулка злякано ухопив Гольта за руку.

— Отам він!

Метрів за тридцять від них у сутінках між кущами лежав олень. Помітивши своїх переслідувачів, він ще раз над силу звівся на передні ноги і повернув до них голову з могутніми гіллястими рогами. Гомулка став на коліно і прицілився. Гольтові здалося, що минула ціла вічність, доки пролунав постріл. Над верховіттям дзвінко прокотилась луна. Рот і ніс Гольта наповнилися їдким димом від чорного пороху. Олень повалився на землю. Гомулка від радості випустив з рук рушницю, скочив на ноги і переможно закричав.

— Тихо! — зупинив його Гольт. — Ще хто-небудь почує і прийде сюди.