Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Вони підвели його з землі і розв’язали. Вольцов присвічував кишеньковим ліхтариком, а в другій руці тримав напоготові пістолет. Мейснер підписав підсунутий йому клаптик паперу.

— Так. А ось тут ще напиши число, — наказав Вольцов. — Двадцять четверте липня сорок третього року. І запам’ятай цей день!

Він сунув у кишеню пістолет, старанно згорнув розписку і заховав її у бумажник.

— Вставай уже, тварюко! Тепер я зведу з тобою особисті рахунки.

Гольт спостерігав, як Вольцов накинувся на цього білявого здорованя. Той спробував був захищатися, але скоро впав під нещадними кулаками. Вольцов ще довго бив і топтав його ногами. Нарешті схилився над нерухомим тілом свого супротивника, повернув його на спину і освітив ліхтариком обличчя. Мейснер лежав непритомний. Він важко хрипів.

— А тепер ходімо, Вернер! Скоріш!

Небо затягло хмарами. В лісі було темно, хоч в око стрель. Вони йшли дуже швидко.

— Невже ти й справді застрелив би його? — запитав Гольт.

— Звичайно! А ти що ж думав? — здивувався Вольцов.

Вони повернулись у будинок Вольцова пізно вночі. Обхопивши голову руками, Гольт довго сидів задуманий в темному, безлюдному приміщенні.

«Там, у лісі, стікаючи кров’ю, лежить побита людина… Я надто м’якосердий. Я мушу загартувати свою душу! Мене бере жах перед жорстокістю Вольцова! У нього є та якість, котрої так бракує мені: холоднокровність убивці з спокійною совістю, про яку я читав. Як же я буду воювати? Я мушу загартувати свою душу!»

Грюкнули зовнішні двері. Вольцов узяв на плечі свій вантаж. Вони повільно спускались провулками до річки. Вольцов ніс у руці набитий книжками портфель. Дорогою він розповідав про свої плани:

— Ми чудово використаємо час. Нічні походи по азимуту. Спорт. Учбова стрільба. Ми повинні розширювати свої воєнні знання. Треба виховувати в собі воїнів.

— Так, Гільберт, — погодився Гольт.

8

Гольт і Гомулка уже котрий день училися стріляти по мішені. Цемцький у цей ранковий час стояв на варті. Звідси, з вершини гори, вартовому видно було місцевість на багато кілометрів довкола. Феттер сидів на складаному стільчику біля печери і насвистував собі під ніс якусь мелодію. Він чистив гриби. В печері, вхід до якої вони розширили, висів над багаттям казанок з водою. Вчора Вольцов спіймав капканом зайця. Але Феттер, «ротний кашовар», як його називав Вольцов, не міг засмажити зайця. Він був дуже заклопотаний. Скінчилися запаси жирів і хліба. Сьогодні він варив суп з грибами, який приправив

рештками житньої муки. Внизу, на дні урвища, Гольт і Гомулка стріляли по великій, наповненій піском бляшанці.

— Вам нічого ходити на полювання, — сказав Вольцов. — Тільки дичину сполохаєте. Навчіться спочатку стріляти по цілі.

Гомулка навстоячки палив із штуцера; після кожного пострілу його огортала хмара смердючого диму.

— Попав! — вигукнув Гольт, який спостерігав у бінокль.

Гомулка знову заряджав і стріляв з відстані сімдесяти п’яти метрів.

— Знову попав! — сказав Гольт. — Ти влучаєш у ціль два рази з трьох можливих.

— У живу ціль стріляти легше, — сказав Гомулка, опускаючи штуцера. — Це стара істина. Ану тепер ти ще раз.

Вони підійшли ближче і зупинились метрів за тридцять від бляшанки. Гольт вистрілив. В порівнянні з штуцером постріли його дрібнокаліберки нагадували дзвінке поляскування батога.

— Чудово! — вигукнув Гомулка. — Я гадаю, що ми вже можемо стріляти по живій цілі.

Вони повісили через плечі рушниці і почали вибиратися з ущелини до вершини Крейдяного плато.

Перед входом в печеру у самих трусах стояв Вольцов. Гольт і Гомулка відразу заходилися чистити зброю.

— На обід тільки суп з грибами, — сказав Феттер. — Якщо ви сьогодні нічого не роздобудете, завтра почнемо постити.

Вольцов щойно викупався у струмку, на його тілі виблискували краплини води.

— Стріляйте все, що попадеться на мушку. Ворон теж можна їсти, якщо їх зварити в супі. Сьогодні ввечері ми з Цемцьким підемо накопаємо десь кілька рюкзаків картоплі. Потім я подамся в села — подивлюся, що там до чого. — Одягаючись, він давав все нові й нові вказівки: — Треба назбирати й насушити грибів. Там, по той бік ущелини, скоро вже дозріє голубика. Ти май це на увазі, Хрістіан! — Феттер називав Вольцова шефом і підкорявся йому, як раб. — Крім того, — продовжував Вольцов, — треба буде й риби в річці наловити.