Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— «…перебував у таємних любовних зв’язках з Рут Вагнер і, коли вона завагітніла, прогнав її, погрожуючи і залякуючи…»

Мейснер підвів голову. До шаленої люті на його обличчі приєднався ще й вираз несамовитого страху.

— Ось так. А тепер підпиши! — наказав Вольцов.

— А якщо… я не підпишу?

— Підпишеш! Ти сам знаєш, у нас є чудесні штучки, які примусять тебе, якщо не побажаєш…

На якусь мить запала мовчанка.

— А коли я все ж відмовлюсь?

Вольцов не відповів. Він дістав сигарету, потім простяг пачку Гольтові, але той заперечливо похитав головою.

— Тоді ми відведемо тебе трохи далі в ліс і пристрелимо. — Ці слова Вольцова прозвучали так холоднокровно, що у Гольта затремтіли руки. — Даю тобі п’ять хвилин на роздуми. Ходімо, Вернер!

Вони відійшли за узлісся. Там Гольт прошепотів:

— А якщо він відмовиться?

— Підпише! Будь певен. Він надто слабодухий.

— А коли все ж… Невже ми його й справді?..

— А що ж нам лишається робити? — так само байдуже сказав Вольцов. — Не можемо ж ми його просто так відпустити! У нас немає вибору. Напад на командира гітлерюгенду, та ще зі зброєю! До того ж він уже знає, що нам відома історія з Рут Вагнер. У колошкаємо його, а я підстрою все так, ніби це самогубство. Тоді матимемо шанси вийти сухими з води. А якщо він на нас заявить — не минути нам лиха. Ходімо, п’ять хвилин уже пройшло.

Вони рушили до скелі. Гольт ішов поруч з Вольцовом. «Убивство! Холоднокровне вбивство!» — стугоніло в голові.

— Ну як? Надумав?

— Я не підпишу, — заявив Мейснер.

Вольцов ударив його кулаком в обличчя.

— Бандити! Злочинці! — зарепетував Мейснер.

— Заткни пельку, паскудо! — розлючено крикнув Вольцов і, схопивши його під пахви, поставив на ноги. Потім розмахнувся з усієї сили і дав йому ще кілька запотиличників. Мейснер з стогоном повалився на землю.

— Навіть якщо ви мене вб’єте!.. — прохрипів він.

— Обшукай його, — крижаним тоном промовив Вольцов. — Щоб, бува, не знайшли потім у нього нашого листа.

Гольт обмацав спочатку ліву, потім праву Мейснерові нагрудні кишені, знайшов лист і заховав його.

— Розв’яжи йому ноги! — наказав Вольцов.

Вони схопили Мейснера попід руки. Він упирався з усієї сили. Хлопці затягли його якомога далі в ліс. Там Вольцов вдарив Мейснера черевиком під коліна. Той як підкошений повалився на землю.

— Тепер тобі каюк! — Вольцов приставив Мейснерові до лоба дуло армійського пістолета.

— Досить! Забери пістолет! — не своїм голосом закричав Мейснер. — Припиніть! На допомогу! — репетував він.

Вольцов ще міцніше притиснув дуло до його лоба.

— Підпишеш? Кажи!

— Підпишу!.. — закричав Мейснер. — Підпишу, тільки прийми пістолет.