Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Внизу у вітальні пролунав різкий командирський голос Вольцова. Він наказав усім звірити годинники. Було дев’ятнадцять годин двадцять вісім хвилин.

— Зепп! Рівно о восьмій приженеш човна до Паркового острова з боку Шварцбрунна. Та не забудь прихопити вірьовку. Як тільки стемніє, переносьте городами весь вантаж до човна. До того часу ми повернемось. Ніяких запитань! Все ясно? Ходімо, Вернер!

Вони обійшли Воронову скелю і наблизились до неї з півночі. Ліс сягав аж до підніжжя базальтових брил. Біля стрімкої кам’яної стіни розкинулась вузенька галявина, поросла високою, майже до пояса, папороттю. Сюди ніколи не зазирало сонце. Земля тут була сира, вкрита мохом. Вольцов заховався за деревами на узліссі.

Під скелею вже сутеніло. Після довгого чекання до слуху Гольта долинув приглушений голос Вольцова:

— Іде!

Гольт причаївся у тінистій розколині скелі.

— Він іде вздовж узлісся, — почув Гольт. — Заховайся, ми візьмемо його в кліщі!

Вольцов зник за деревами. Гольт, притиснувшись до скелі, нерухомо стояв на місці. Права рука міцно стискала в кишені пістолет. «Коли тікатиме… стріляти не вагаючись! Ім’ям справедливості!» — промайнуло у нього в голові.

Здавалось, минула ціла вічність, поки на узліссі почулися кроки Мейснера. Ось серед кущів уже показалась його висока постать. За ним чагарником прокрадався Вольцов.

Мейснер був уже на відстані кількох кроків од Гольта. Ось він зупинився, повернувши голову, глянув наліво, потім направо.

— Алло! — тихо покликав він і подивився на годинник. Гольт вийшов з розколини. Мейснер обернувся і, впізнавши Гольта, здивовано вигукнув:

— Що це означає?

Гольт повільно обійшов Мейснера навколо і зупинився так, що той був між ним і скелею. Від хвилювання Гольтові перехопило подих. Несподівано за його спиною немов з-під землі виріс Вольцов. Не випускаючи Гольта з поля зору, Мейснер обернувся. Побачивши Вольцова, він пробасив:

— Так, так… Виходить, ви, панове, обидва тут!

— А ти, напевно, чекав, що тут Сюзанна? — посміхаючись, запитав Вольцов.

Гольт все ще тримав пістолет у кишені і крок за кроком наближався до Мейснера. Вольцов, вдаючи з себе зовсім байдужого, стояв на відстані кількох кроків. Гольт уже підійшов майже впритул до Мейснера.

— Не прийде Сюзанна, — сказав він. — Ми спіймали тебе на гачок. Листа написав я.

— Ага, он воно що! — вигукнув Мейснер, тремтячи від люті.— Нічого кращого ви не могли придумати? Боягузи!

Гольт вийняв з кишені пістолет і наставив його на Мейснера.

— Палкий привіт тобі від Рут Вагнер!

Мейснер повільно відступив назад. Гольт ішов слідом за ним. Мейснер не зводив очей з пістолета.

— Чого вам треба від мене? — запитав він надломленим голосом.

— Всього лиш одну дрібничку, — мовив Гольт.

— Обережно! — пронизливо вигукнув Вольцов.

Гольт інстинктивно відступив на крок убік, і в цю ж мить повз нього, мов тінь, шмигонув Мейснер. В темряві гримнув постріл. Мейснер, спіткнувшись об ногу, яку вправно підставив йому Вольцов, мішком упав у зарослі папороті. Вольцов миттю кинувся до нього і вперся коліном йому в спину. Мейснер з усіх сил намагався випручатись, але Вольцов ще сильніш притиснув його до землі і кілька разів ударив кулаком по обличчю, яке той одвертав убік, намагаючись підвестися з мокрої землі.

— Я тобі зараз покажу, — сердито сказав Вольцов. — Вер-нер, зв’яжи йому ноги!

Гольт висмикнув зі своїх шкіряних штанців очкура і стягнув Мейснерові ноги. Потім вони зв’язали йому назад руки і потягли через папороть до скелі. Там посадили його на землю, обіперши спиною об каміння.

Тим часом уже зовсім стемніло. Вольцов вийняв кишенькового ліхтарика і освітив обличчя Мейснера. Нижня губа в нього була розбита і сильно розпухла.

— Що вам потрібно? — насилу вимовив той.

Вольцов вийняв з кишені розписку і прочитав: