Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Вольцов! — заверещав лейтенант, переляканий на смерть.

— Ще дві секунди… ще одна…

Лейтенант посірів і зіщулився.

— Лягай! — крикнув Вольцов і жбурнув лимонку. Вона вибухнула в повітрі. В окоп посипався пісок.

Венерт тремтів. Тепер тремтів і Вольцов.

— Пане лейтенант, на другий раз, перш ніж називати мене хвальком і боягузом, загляньте у свій родовід.

Гольт і Гомулка дізналися про цю пригоду. Вольцов сказав:

— Тепер треба чекати, чи подасть він рапорт.

— Навіщо ти лізеш на рожен? — запитав Гольт.

— Цього тобі не зрозуміти. Від характеристики, яку дасть мені Венерт, залежить моя офіцерська кар’єра. Мені треба якнайшвидше одержати унтер-офіцерські погони. Зараз або він мене угробить, або… Мені здається, це справило на нього певне враження. — Він одвів Гольта набік. — А як він затрясся в окопі!.. Тепер я впевнений — все тільки маска! Удає героя, сам себе умовляє, через те, що боїться! Венерт злякався!

Гольт не відповів. Він взагалі розмовляв з Вольцовом тільки про службу. Гільберт ставав з кожним днем все жорстокішим, нещаднішим, і Гольт приховував від нього багато з того, що його хвилювало. Він так і не наважився заговорити з Вольцовом про свої переживання в Карпатах. Він все ще йшов за Вольцовом, але відчуження зростало.

Лейтенант Венерт не подав рапорта, він більше й більше відзначав Вольцова. Гільберт став його улюбленцем. А воєнна гра на ящику з піском довершила справу. Програма навчання передбачала і заняття на тему: «Тактика танкового бою»; як правило, вони обмежувалися ознайомленням з похідними і бойовими порядками, пересування у складі підрозділу, відомостями з топографії. А Вольцов і Венерт розгортали на ящику з піском справді титанічні бої, розв’язували стратегічні шах-матні задачі, причому новобранець Вольцов з допомогою дзвінких фраз оточував «війська» і розбивав їх ущент. Він влаштовував одні класичні Канни за другими, зразково зосереджував на полі бою частини, що втратили взаємодію, і говорив, схиливши набік голову: «Найвища мрія полководця!» Потім доповідав: «Пане лейтенант, я змушений оголосити вам шах і мат! Обидві ваші бойові групи он у тому кутку давно вже залишились без снарядів!»

Гольт охоче виконував роль помічника і терпляче вислухував історичні екскурси Вольцова. До ящика з піском розміром п’ять на десять метрів вели з усіх боків кілька дерев’яних східців. Перед такими заняттями Венерт підкликав до себе Гольта й Феттера і наказував їм підготувати на піску дуже пересічену місцевість з горами, річками, лісами та населеними пунктами. Якось після обід він виділив Ревецькому для заняття жалюгідний куточок і підкликав до себе Вольцова.

— Я тут придумав для нас цікаву задачу, — повідомив він. — Ваші — червоні, мої — сині, я наступаю.

Він розставив фігурки — малесенькі танки, бронетранспортери, пластмасові гармати, умовні позначення великих з’єднань. Гольт стояв напоготові з двометровою указкою в руках — в його обов’язки входило пересувати фігурки. Франтуватий Венерт недбало сів на верхній східець.

— Мої танкові з’єднання — два корпуси, а також піхота і артилерія — несподівано прорвали лінію вашої оборони. Мої резерви вам невідомі. У вас резерви досить незначні.

Вольцов пробурчав:

— Чому це я завжди повинен діяти з меншими силами? А потім ви критикуєте мене, що я вдаюся до стратегії вимотування сил. До речі, яке становище в повітрі? Можна закурити?

Венерт кивнув головою.

— Авіації у вас і в мене вистачає лише для того, щоб надійно прикрити наземні війська. Це, звичайно, певною мірою спрощує завдання.

— А оте місто — он там, це що — моя столиця?

— Еге ж. Дійте!

— Зачекайте, — невдоволено сказав Вольцов. — Дайте спочатку визначити напрямок вашого головного удару!

Лейтенант Венерт, підтягнувши вістря танкового клина ближче до столиці червоних, пояснив:

— Ось так. Вечір четвертого дня наступу.

Вольцов довго думав, попихкуючи сигаретою, кілька разів обійшов навколо ящика з піском.

— Гаразд, — нарешті сказав він. — Я починаю розгортати свої сили. Для цього мені потрібно вісім діб. А ви тим часом просуньтесь далі…. Ні, пане лейтенант, не так швидко, у мене ж там кілька укріплених пунктів і якась артилерія. Вам необхідно спочатку подавити їх. Далі ніж до річки за вісім діб вам не добратись. — Він почав розставляти свої фігури. — Мета вашого головного удару — моя столиця. Ситуація трохи нагадує становище у Франції. Червень сорокового року.

Венерт дивиться на Вольцова, дедалі більше дивуючись.

— Як можна? Та це ж безглуздя! Ви що, не збираєтесь підтягувати свої сили для оборони столиці?

— А де це написано, пане лейтенант, що я неодмінно повинен захищати столицю? Такого ви не знайдете у всій воєнній літературі. Я маю право діяти, як мені захочеться! В моїй столиці надійний гарнізон. І я, звичайно, приведу його в бойову готовність.