Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Амінь, — сказав хтось тихо. То був Гомулка.

— Але нам, — вигукнув лейтенант, — тим, кому відкрилася завіса над чудом раси і її величчю, нам належить виконати свій обов’язок! Хто всією душею вірить у місію нордич-ного героя, той не знатиме ні сумніву, ні слабості, навіть коли розум безсилий збагнути наказ, розум сприймає лише зовнішнє, тоді як віра проникає в саму суть.

«Стривай, стривай! Як він сказав? «Навіть якщо розум безсилий збагнути наказ…» Ага, тепер я зрозумів!»

— Доля героя — його раса, міф імперії потребує віруючих сердець. Ні, не сила розуму створить нашу імперію, а героїчна переконаність, приборкання себе самого всупереч протестам мудруючого розуму. Фюрер писав: «Якби нашій молоді втовкмачували менше знань, то Німеччина від цього б тільки виграла! Бо шлях до перемоги веде не через думку — знання — сумнів, а через долю — міф — віру! Велич героя — у послуху і діях». Партія фюрера поклала основу, та сама партія, про яку поет сказав: «З болотяних нетрів низинними долами піднялась партія з своїми загонами…»

Гольт уже не слухав. «Нарешті я зрозумів, для чого все це придумано! — Від цієї думки у нього перехопило дух. — Раса, нордична кров, арійці, надлюдина, переконаність героя — все потрібно для того, щоб я, не зморгнувши оком, застрелив словачку!»

— В боротьбі за справу імперії ми відкидаємо всяку мораль! Наш поет Ганс Йост говорить: «Мораль не породжує віри, лише віра породить мораль». Наша мораль виросла з віри в первісну силу раси. «Де віра, — каже Ганс Йост, — там всемогутність! А там, де всемогутність… там імперія, там велич!»

— На віки віків амінь… — прошепотів Гомулка.

— Встати! Струнко! — гаркнув Ревецький.

Новобранці посхоплювалися з своїх місць. Лейтенант Венерт, прямий, як свічка, вийшов з залу. Двері з грюком зачинилися за ним.

— Та-а-ак! — протяжно сказав Ревецький. — Гадаєте, заняття кінчились? Чорта з два! Я бачив, як ви всі дрімали! — Постукуючи тростиною по чоботях, він бігав туди й назад між столами. — Чому це я не помічаю на ваших пиках священного захоплення? Що ви повитріщали на мене баньки, як дохла камбала? — Тепер він уже кричав: — Я вам покажу пробудження берсеркера, вошиві провісники прийдешнього! Я всіх вас живцем згною! Я з вас витрушу героїчні лінощі, продемонструю неприборкану нордичну муштру, ви в мене бігатимете, поки одного похмурого ранку не попадаєте у стічну канаву! Я зніму у вас полуду з очей! Я відкрию вам найглибший смисл історії! Ану жвавіш! Через три хвилини з’явитеся в похідному спорядженні! І… га-а-а-а-зи!

Новобранці повихоплювали протигази. Ревецький вивів їх на зритий вирвами плац.

— А тепер я проведу воєнно-політичні заняття, — сказав він, — та так, що у вас кісточки побіліють!

Унтер-офіцер Бек аж сяяв від задоволення.

— Карабіни напоготові! Героїчно, по-жаб’ячому, раз-два, через вирви, ви, барабанні шкури! Простягнути руки і йти вперед!

Тільки через годину він дозволив їм розійтися по спальнях.

7

Похмурий, пригнічений настрій новобранців одразу піднявся, коли дев’ятнадцятого грудня прийшло повідомлення про наступ в Арденнах. До пізньої ночі Вольцов і Венерт не відходили від ящика з піском, де вони відтворили всю місцевість між Сніговим Ейфелем і Високим Венном. Гольтові довелося пожертвувати сном і пересувати указкою іграшкові макети танків. Венерт знав деякі подробиці, що про них не згадувалось у повідомленні верховного командування. Вольцов, не відриваючись від карти, тикав пальцем у пісок і примовляв:

— Наступ ведеться за всіма правилами воєнного мистецтва!

За день до свят-вечора вони востаннє зібралися біля ящика. До Нового року зведення про наступ ще звучали оптимістично, але потім розвіялись останні надії. Перед різдвом новобранців привели до присяги. Вся церемонія, що мала якийсь поквапливий характер, ні на кого не справила враження. Тільки Вольцов поставився до неї з усією серйозністю.

— Отже, ми прийняли присягу, — сказав він, — і, що б там не сталося, повинні битися до останньої краплі крові.

Про святкування різдва в батальйоні оголосив Ревецький:

— Я дістав наказ з сьогоднішнього дня приступити до очищення ваших душ, щоб у різдвяну ніч ви постали перед святим младенцем чистими й невинними!

— Говорить про очищення душ, — буркнув Гольт, — а сам примушує нас чистити нужники, лицемір проклятий!

У спальню заходить Ревецький.

— Солдат Візе! — кричить він. — Розв’язати галстук!

Візе виконує наказ. Тим часом Ревецький оглядає шафи.

Раптом він знову накидається на Візе:

— Біс знає, що це таке! Знову галстук розв’язаний! За таку неохайність шість годин спеціальної обробки! Причепуріться, поки я не взявся чепурити вас! Заповіт ви написали?

Петер Візе зблід.

— Але, може, ви захочете купити індульгенцію? — знову звертається до нього Ревецький. — До речі, що ви збираєтесь робити з своїми талонами на горілку, належними вам в цю тиху святу ніч?