Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

6

Гольт став новобранцем. Його називали тепер танкістом. «Танкіст Гольт!» Крокуючи з кулеметом через плече, співав на все горло: «Під далеким Седаном, серед гір і галяв, наш танкіст з автоматом там на варті стояв…» Все, що він пережив, здавалось йому грою, дитячою грою, тільки прелюдією до справжньої казарменої муштри. Тепер він рідко задумувався. Ганяли їх немилосердно, життя було нестерпно тяжке. Але танкіст Гольт уже не мріяв вирватися з цієї величезної казарми, хоч і проклинав її, мов каторгу; не мріяв позбутися своїх начальників, хоч як ненавидів їх. Він примирився і з муштрою, і з службою, і з знущанням, бо вже знав: буде ще гірше. На цей раз їх мають послати в самісіньке пекло — на Східний фронт! Одинадцята танкова дивізія, для якої тут готували поповнення, вела бої на Сході. А там в ці дні на рейх сипалися удари, що потрясали його до самих підвалин. Отже, краще не бажати ніяких змін.

Гольта вчили на стрільця-радиста. Програма була велика, і проходили її прискореним темпом. Радіоапаратура, ультракороткохвильові і середньохвильові передавачі й приймачі. Робота і обслуговування рації, настройка, зміна частоти, радіотелефон і радіотелеграф, догляд за апаратурою, усунення неполадок. Щодня дві години на ключі. Після обід вони виїжджали з двоколісним візком, на якому була змонтована апаратура, в навколишні села, вибирали захищене місце — то десь за стодолою, то на селянському подвір’ї. І зразу ж починалось: передача і прийом по радіотелефону. Але не встигали вони ще звикнути до вибраного місця, як новий наказ гнав їх далі по шосе, де гуляв сердитий листопадовий вітер.

Вечорами вони зубрили коди, як колись у школі латину. «QZL» означало «зміст незрозумілий», а щоб краще запам’ятати, вони говорили: «Квакай ціле літо!» Ніхто вже не питав: «Котра година?», а просто «QTZ», тобто «дайте час». Вони вивчали також шифрувальні таблиці для радіотелефону і радіотелеграфу та кодову сітку.

Проходили практику на бойових машинах, щоправда, застарілих, вже знятих з озброєння двадцятитрьохтонних танках III, які за браком пального ніколи не виходили з гаража. Посадка і висадка, вихід з пошкодженого танка, встановлення і зняття радіоапаратури, кулемет стрільця-радиста і баштове озброєння, наведення і заряджання гармати. Справжній рухомий танк (якщо не брати до уваги брязкаючих шасі без башт, з привареними ззаду громіздкими газогенераторами — на них навчали механіків-водіїв) Гольт за весь час бачив тільки раз. Це було, коли вони вчилися «пропускати танки через себе». Гольт пригнувся в невеличкому шанці,— голова втягнута в плечі, карабін затиснутий між колін. Широка гусениця насунулася на шанець, закрила його, обвалила на Гольта землю та пісок і знову відкрила небо. Гольт вибрався з-під землі, протер очі й побіг слідом за танком, щоб, як наказано, стрибнути на корму… А вогнева підготовка? Карабін, гранатомет, кулемети зразка 1934 і 1942 років, пістолети зразка 1908 і 1938 років, пістолет-автомат, штурмовий автомат зразка 1944 року, граната-лимонка з ручкою, ущільнений і подовжений заряди, протитанкові засоби, димова свічка, тарільчана міна, магнітна кумулятивна міна, протитанкова рушниця і фаустпатрон. Най-виснажливішими були піхотні вчення. Нічні переходи з орієнтуванням на місцевості, цілоденні, до краю стомлюючі заняття на стрільбищі, стрільба бойовими патронами в умовах, максимально наближених до бойових, захоплення цілі в трикутник, боротьба з танками на близькій відстані; потім військова гра— відділення проти відділення, під час якої дозволялось розстрілювати запаси холостих патронів штабс-єфрейтора Кіндхена, іноді в полі, а то й на вулицях сонного міста, де перелякані мешканці визирали з затемнених вікон. Навчання близького бою, удари прикладом, фехтування на рушницях; лопата як зброя, граната з ручкою замість палиці, стрільба з кулемета на бігу — одна рука під сішками, друга на спуску. При цьому треба було щосили кричати «ура». Хімічна зброя, захисна накидка, знезаражування, зміна фільтра, подання першої допомоги. І, крім усього цього, ще заняття по двох десятках всіляких тем: заходи проти шпіонажу, венеричні захворювання, служба протитанкового спостереження, тактика танкового бою на ящику з піском…

Чотирнадцять годин навчання щоденно! Тільки від одного звільнили їх цієї зими 1944 року — від вправ на плацу та муштрування. Строки воєнної підготовки все скорочувались, а муштра й так входила в навчання піхоти. А втім, дві години на стрільбищі варті були шести годин стройової підготовки на плацу. Рушничних прийомів вже не вчили, не було і стройових занять, тільки повороти, трохи марширування, віддання честі.

Коли виходили з казарми, наказували «поводитись, як у бойових умовах». Величезне казармене подвір’я площею в кілька гектарів штучно було перетворене на порите вирвами поле, в центрі якого, ніби грізний привид, стояв корпус сотні раз вигорілого танка Т-34,— по ньому стріляли учбовими фаустпатронами, ставляли навколо нього димові завіси.

Унтер-офіцер з гнівом накидався на кожного, хто насмілювався вийти з дверей, не пригнувшись. Навіть з казанками — все одно, порожніми чи повними — треба було стрибати з вирви у вирву, зігнувшись у три погибелі.

Інструктори і без стройової підготовки вміли добре «допекти новобранцям»: під час піхотного вчення йому могли показати, що таке «прусський дух», «вимотати кишки», «вправити розум» і «витрясти душу». Черговий унтер-офіцер дбав про те, щоб у спальнях не було надто затишно, він не тільки зривав ковдри та простирала і кидав їх не те що на підлогу, а й у вікно з другого поверху. Особливо подобалось унтерам перекидати шафи, щоб речі розліталися по кімнаті. Часом серед ночі влаштовували «бал-маскарад»: новобранців примушували шкребти підлогу зубними щіточками і влаштовували безсоромний огляд певних частин тіла; а ще бувала перевірка зброї, що починалася в суботу ввечері і закінчувалася аж у неділю після відбою.

Гольт терпів усе це мовчки. Гомулка теж ніколи не скаржився. Феттер з кожним днем все тупішав, а Вольцов бачив у всьому «тренування для фронту», де буде «ще гірше». Зате малий, слабосилий Петер Візе зовсім зачах. Вольцов байдуже сказав Гольтові:

— Так чи інакше, він все одно загине. Тільки сильні витримують випробування.

Гольт часто зупиняв свій погляд на тендітному хлопчині. Він думав: «Три місяці воєнної підготовки… ще два місяці… ще один… Значить, залишилось йому ще два місяці… один місяць…»

А Візе мріяв про консерваторію.

— Знаєш, я тепер твердо вирішив стати піаністом! Найбільше мені хочеться грати Шопена й Рубінштейна… Рубінштейна я відкрив тільки торік. Навіть не розумію, чому він мені так подобається. Може, тому, що в його юнацьких творах стільки… темпераменту, а мені саме цього не вистачає… А «Костюмований бал»! Цю річ я неодмінно повинен тобі заграти, це чудово! Але ти маєш рацію, Шуман мені, звичайно, набагато ближчий, я ним просто тішився! Напевне, він аж надто близький мені, я зовсім втрачаю розум.

— Колись прийду на твій концерт, так і знай! — сказав Гольт.

Петер глянув на годинник.

— Мені ще треба встигнути почистити Бекові й Ревецькому черевики.

Обидва командири відділень учбового взводу були грозою новобранців. Унтер-офіцер Ревецький любив називати себе «прусським капралом». Характеристика Вольцова «допотопна тварина, покруч дикого кабана з мавпою» була для нього надто м’якою. Ніколи не можна було знати, яку встругне штуку Ревецький в наступну хвилину. Безсердечний і підлий, він то манірничав і корчив з себе богзна-що, то раптом робився брутальним і тупим. Жорстокий і разом з тим украй сентиментальний, сьогодні він такий, завтра зовсім інший, а післязавтра його просто не можна впізнати. Він був велемовний, говорив, не підвищуючи голосу, вишуканими фразами, потім несподівано починав репетувати і обкладати брудною лайкою. За професією він був актор і завжди когось грав, а яким він був насправді — цього ніхто не знав. Петер Візе, побачивши його, увесь тремтів. Гольт вважав Ревецького божевільним, а Гомулка говорив: «Це патологічний тип!»

Ревецькому було років під сорок. Невеликий на зріст, приблизно метр шістдесят, гарно збудований, він старанно доглядав свої тонкі руки і вживав парфуми. Обличчя в нього було пом’яте, все в дрібних зморшках, над нерухомим ротом з червоними губами звисав м’ясистий, схожий на огірок ніс. Ревецький умів морщити обличчя так, що воно ставало схожим на погано наліплену на марлю карту, і міг, весь сяючи, розгладжувати його, як свіжо випране простирало. Але очі його залишались холодними і злими. Діапазон мімічних перетворень був у нього безмежний. Розмовляв він то білим віршем, то в риму, то на брудному казарменому жаргоні. Його пишна чуприна явно суперечила всім військовим нормам. І на цій майже жіночій зачісці сиділа пілотка. Коли ж він надівав кашкета, то вся ця пишнота випиралася з-під нього. Для всіх лишалося загадкою, як він умудрився зберегти таку розкішну шевелюру. А втім, загадкового в ньому було ще багато чого.

Гольт познайомився з ним першого ж дня. Він тільки почав складати в шафу свої речі, як відчинилися двері і в кімнату ввійшов чоловік, котрого Гольт мало не прийняв за стару бабу. Проте унтер-офіцерські погони змусили його виструнчитися і дзвінко відрапортувати:

— Танкіст Гольт з’явився для проходження служби!

У пещених руках чоловічок тримав тоненьку тростинку.

— Унтер-офіцер Ревецький, — з солодкою усмішкою промовив він. — Дуже приємно. Для мене, звичайно. Я — ваш капрал. — І, обвівши довкола тростиною, додав: — Облиш надію всякий, хто сюди заходить! — Тростина безперестанку крутилася в його руках. — До речі, це моя капральська палиця, я ще не відмовився від тілесного покарання. — І він поблажливо похитав головою. Обійшовши двічі навколо Гольта, він постукав тростиною по халявах своїх чобіт і розчулено вигукнув: — Добрячий новобранець! — І, аж прицмокуючи, додав: — Гарний, просто душа радіє! — Несподівано він зупинився прямо перед Гольтом, пом’яте обличчя його розгладилось, і він грізним шепотом запитав: — Може, ви подумали, що я педик? — Він навіть скривився від огиди. — Гомосексуаліст?

— Ні, пане унтер-офіцер! — гаркнув Гольт.

Ревецький задоволено кивнув головою.

— Яке щастя, що мене зрозуміла хоч одна людська душа! — несподівано продекламував він, високо звівши брови. Обличчя його знову зморщилось.

— Ось Вольцов знає про мою гетеросексуальність, — сказав він, показуючи тростиною на Гільберта. — Він бачив мою стару. Стерво ненаситне, всі соки з мене висмоктує! — Обличчя його засяяло.

Гольтові здалося, що він бачить все це уві сні. Ревецький, кашлянувши, буркнув: «Продовжуйте!» — і попрямував до дверей. Уже біля порога він закричав:

— Якщо ви своїм барахлом запаскудите спальню… — потім враз защебетав: — Чистота — моя слабість! — І знову перейшов на крик: — Якщо я під час перевірки знайду пил, тут не залишиться ні стола, ні ліжка, ні шафи, ні стільця — тут залишаться самі тріски!

Отакий був Ревецький. Але не завжди він був таким добрим. Він був підступний.