Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— І ви дозволяєте мені спокійно форсувати водний рубіж?! Адже це остання перепона на шляху до вашої столиці!

— Навіщо мені заради якоїсь смужки річкового піску жертвувати своїми кращими дивізіями, — відповів Вольцов. — Ось тут, у тилу моєї столиці, я розташую один з своїх корпусів, який я зможу в першу-ліпшу хвилину кинути на допомогу гарнізонові. Я оголошую свою столицю фортецею, і вам доведеться вести облогу за всіма правилами, пане лейтенант!

Венерт підтяг свої танкові клини до річки.

— А я змітаю ваші укріплення перед мостом і форсую водний рубіж.

— Будь ласка! — відповів Вольцов. — Можете йти на мою столицю — цим ви не зіб’єте мене з пантелику. Свої головні танкові і піхотні сили я зосереджу навпроти вашого північного флангу, і тоді побачимо, чи насмілитесь ви просуватися вперед!

Тепер лейтенант уже добре задумався, спантеличений поворотом справи. Вольцов вів далі:

— Якщо я на відчай душі кину проти вас свої танкові дивізії, ви їх розгромите, і я зазнаю поразки. Ви саме на цей розраховували?

Збентежений лейтенант розгублено мовчав.

— Але так просто відкрити шлях до ворога — хіба це не суперечить усім правилам?

— Правил, які б визначали, що можна і чого не можна, в стратегії взагалі не існує! — гордовито проголосив Вольцов. — Основні принципи — це так, а в іншому слід притримуватись одного: виходячи з обставин, знаходити найкращий вихід. Мольтке визначив стратегію як систему імпровізованих рішень. До Мольтке вважалось: полководець повинен перш за все забезпечити захист своєї бази, повинен прикривати фланги і тили, не розпилювати своїх сил, перед боєм зібрати їх у кулак і рухатись назустріч ворожій армії… Полководець повинен, полководець зобов’язаний — у дев’ятнадцятому столітті це були непорушні закони. Мольтке порушив усі ці закони і, незважаючи на свої величезні помилки, переміг. Вже Шліффен ставив собі питання: чи було це просто щастя? Ні, не тільки. Це була, застосована Мольтке, система імпровізованих рішень.

— Ну, гаразд, гаразд, — сказав Венерт. — Виходить, мені треба шукати іншого рішення. Але ви прорахувались, вважаючи, що я маю намір атакувати он ті ваші добре укріплені позиції. Я не збираюсь також протидіяти вашим силам, які нависли над моїм північним флангом. Звичайно, частину своїх сил я поверну фронтом на північ, а щодо іншого — рухаюсь далі на вашу столицю і починаю брати її в облогу. Гольт, прошу вас пересунути перші вісім батальйонів!

Вольцов трохи подумав, потім широким півколом перекинув свої ганки на схід.

— Та-а-ак… Проте… — протяжно сказав Венерт.

— Попались, га? Швидко ми сьогодні з вами покінчили. Розумієте, що зараз станеться?

Весь почервонівши, Венерт втупився очима в ящик з піском.

— Послухайте, у мене ж досить сил, щоб відбити удар з тилу! Ось тут, вздовж пасма горбів, частина моїх сил, до того ж солідна, займе міцну оборону.

Вольцов навіть не приховав посмішку.

— Що ж це у вас всюди діє частина сил, до того ж солідна! Частина сил повертає на північ, солідна частина займає оборону вздовж пасма горбів, частина сил облягає мою столицю! Ну що ж, мені залишається тільки відправити свій танковий корпус на відпочинок, пане лейтенант. Щоб упоратися з частиною ваших сил, вистачить і гарнізону. Так розуміти Мольтке теж не можна! Частину ваших сил я розгромлю, де захочу.

Венерт сторопіло дивився на Вольцова. А той спитав:

— Тепер можна мені зробити кілька принципових зауважень? Ви, мабуть, мріяли про щось схоже на облогу Алезії Цезарем. Захист військ, що облягають місто, проти деблоку-ючої армії — одне з найскладніших завдань, яке тільки може постати перед полководцем. Немало великих воєначальників розбили собі на цьому лоби, і тільки дехто розв’язав його успішно. — Він вийняв свого довідника. — Вперше це зумів зробити Цезар. Коли галли з переважаючими силами поспішили на допомогу обложеному Верцінгеторіксу, Цезар не зняв облоги Алезії, а сам окопався навпроти деблокуючих галлів. Мольтке назвав би це геніальним рішенням. Чи можливе щось подібне в наш час — важко сказати. Проте росіянам це вдалось під Сталінградом. Вони, не знімаючи облоги, відбили спробу Манштейна прорватися до оточених військ. Зате боязнь випустити з рук здобуту перевагу коштувала, наприклад, Кара-Мустафі в тисяча шістсот вісімдесят третьому році, вже близької перемоги! Він так і не зважився ввести в бій проти Карла Лотарінгського, який ішов на прорив блокади Відня, своїх яничарів. І програв кампанію. Щось схоже сталося і з Фрідріхом Прусським, коли він з частиною своїх сил прямував до Коліна. Правильно вчинив Бонапарт. Тисяча сімсот дев’яносто сьомого року він зняв блокаду з Мантуї і розгромив австрійців під Ріволі, Короною і Ла Фаворітою, після чого Мантуя сама здалася йому. В нашому випадку я уник помилки, якої допустився Наполеон в тисяча вісімсот тринадцятому році. Наполеон, — провадив далі Вольцов з неперевершеним апломбом, — повинен був би, як я, зосередити свої сили осторонь від Парижа, тоді пруссаки не наважилися б рушити на Париж! А ви ось наважились. Якби ви повернули свої основні сили на північ, мені довелося б скрутно.

— У вас феноменальна пам’ять, Вольцов! — сказав Венерт. — Звичайно, це допомагає, коли у тебе в голові напохваті десяток отаких прикладів. Я зроблю вас унтер-офіцером. Я пошлю вас на офіцерські курси. Звичайно, спочатку ви повинні пройти через горнило фронту. Не думайте, — зауважив він, поправляючи жовту офіцерську портупею, — що самих воєнних знань досить, щоб стати справжнім командиром. Тут треба мати ще дещо. Не кожному дано стати лейтенантом! — Він кивнув головою. — Погляньте на мене. Твердість, що межує з жорстокістю, непохитна віра в місію великої Німеччини і головне — безмежна відданість фюрерові до останнього подиху… Такі основні якості офіцера націонал-соціаліста! — Він показав на ящик з піском. — Звільняю вас на завтра від стройових занять. Ми з вами ще раз розіграємо цю саму задачу. Побачимо, що вийде, якщо я піду проти ваших основних сил.

— Слухаю, пане лейтенант! — гаркнув Вольцов.

Лейтенант Венерт проводив заняття. Тема: «Раса і доля». В лекційному залі Гольт завжди сідав у останніх рядах, поруч з Петером Візе. Позад нього, розвалившись на лавах, сиділи Феттер і Вольцов. Лейтенант Венерт, високо піднявши голову, стояв перед новобранцями, за ним на кафедрі сидів Ревецький — одне око примружене, друге широко розплющене, нерухомий погляд спрямований у зал. У Венерта на мундирі танкіста вирізнявся круглий значок члена націонал-соціаліст-ської партії. Холодний погляд блакитних лейтенантових очей спрямований був кудись поверх голів слухачів. Руки він заклав за спину.

«Збирається з думками», — подумав Гольт. Він поклав був лікті на стіл, але помітив, як одна брова Ревецького загрозливо поповзла вгору.

— Доля і раса, — дзвінким голосом почав Венерт.

Гольт подумав: «Може, він зрештою пояснить, що, власне, розуміє під долею? А то все доля, бог, провидіння…»

— Доля раси — в її самовизначенні,— сказав Венерт. — Бо нордична кров… — Гольт ніяк не міг зосередитись. — …і кожен, хто має до неї відношення… — долинало до нього —…зобов’язаний всіляко сприяти тому, щоб наша нація знову набула нордичних рис… Нордична раса і…

«Нордична раса, — думав Гольт. — Ніхто ще жодного разу не пояснив, що таке «нордична раса», — ні Кутшера, ні Ціше, ні Лессер». Він пригадав батька. Це було давно. Батько з кимось говорив про расову теорію. За його словами, існує чотири групи крові — А, В, АВ і 0 — та багато підгруп. Отже, кров ескімоса, кров японця, шведа, індійця нічим не відрізняється одна від одної, існують тільки ці групи. «Чому ж всі торочать про нордичну кров, що під цим розуміти?»

— Для того щоб німецький народ повністю усвідомив свою расову місію, він повинен підкоритися вибраним, вищій касті фюрерів, новому дворянству чистої нордичної крові,— так вчить один наш дослідник расового питання.

«Батько тоді говорив, — пригадував Гольт, — що це така ж сама релігія, марновірство, шаманство, якась бузувірська тарабарщина. Але він говорив це не мені,— з прикрістю думав він далі,— мене він залишив напризволяще, прирік на лихо і недолю…» Ота на всі лади повторювана «нордична кров» страшенно дратувала Гольта. «Все це дурниці,— думав він. — Але навіщо це базікання про чистоту раси, крові, про нордичний тип? Ось що хотілося б зрозуміти!»