Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— …приходимо до висновку, що раса врешті-решт є щось незбагненне, — сказав лейтенант Венерт. Гольт мимоволі кивнув головою. — Расу не можна збагнути, її можна тільки відчувати. Розум безсилий зрозуміти її, тільки почуття… завдяки расі світ знову матиме героїчну ідею…

На лейтенанта найшов черговий приступ красномовства. Гольт спостерігав за ним з недовір’ям. «До чого все це?»

— …і тільки в нордичній крові. Германці або непроглядна ніч — такий, як і в давнину, наш сьогоднішній девіз.

Новобранці куняли. Мало хто слухав. А Венерт все говорив:

— Життя героя — це життя, якого ми прагнемо, життя білявої бестії, яка жадає перемог і здобичі. Ми зможемо стати героями лише тоді, коли зробимо наше століття початком нового світу. Герой завжди там, де починається світ. Антипод героя — послідовник. Ось чому майбутні покоління так ненавидять все героїчне.

«Все це явно нікого не цікавить, — думав Гольт. — Якби він сказав, як повернуться справи на фронті, всі б його слухали. І в котрий уже раз він пояснює нам суть героя!»

— У дитинстві герой лінивий і живе для себе. Так, існують героїчні лінощі.

Вольцов штовхнув Гольта в спину і прошепотів:

— Це я! Ну викапаний я!

— Героїчні лінощі — це заглиблення в себе, благодушне, мовчазне, апатічне… — Він так і сказав: «апатічне». — І ось настає час пробудження берсеркера[37], вибух первісних сил, войовничого запалу…

— Правильно, — шепотів Вольцов за спиною в Гольта. — Місяць смоктати лапу, як ведмідь, а потім все трощити на своїй дорозі.

— …якщо в юнацькі роки герой самотній, то в зрілому віці він в героїчній самотності черпає гордість і силу…

Феттер задрімав, але Вольцов розбудив його, штовхнувши під бік.

— Ось чому герой так любить море, недаремно човни вікінгів зборознили всі моря й океани, ось чому героя тягне на вершини гір. Там, у захмарній височині, він відчуває свою вічність, там він друг орла — цього символу всякого початку, там перед ним відкриваються його призначення: неминуща влада! Герой і всесвіт — ось найглибше прозирання в історію.

«Друг орла — цього символу всякого початку!» От розходився! Дивно, я чую, що він говорить, сприймаю кожне слово і не розумію, про що, власне, йдеться!»

— Герой наважився стати на прю з долею, не побоявся смерті, не побоявся накликати на себе ненависть багатьох. Він знає, в чому його багатство, він простягає руки і крокує вперед. Він вірить, що все ще треба звершити, що він стоїть біля початків, що попереду сяє перемога. Ця героїчна переконаність дана тільки людині чистої крові і благородного народження.

«Накликати на себе ненависть багатьох!» — замислився Гольт. — І в цьому велич, в цьому геройство?.. Ненависть багатьох?..»

— Дивною здається нам доля героя… Ревецький! — несподівано крикнув Венерт так, що слухачі аж підскочили. Обличчя його почервоніло. — Менке, Гінц, Оцдорф і Плес! Потім візьмете в роботу цих негідників, Ревецький, щоб вони запищали! Сплять на заняттях! Що за неарійська наволоч тут зібралась, я виб’ю з вас цей підлий дух!

«Напевно, забув, про що говорив, — подумав Гольт, уважно вдивляючись в обличчя Венерта. — Але він може починати з чого завгодно, йому все одно!»

— Дивною здається нам доля героя! — повторив лейтенант. — І якщо ми пізнаємо героя і велич його долі, то ми пізнаємо і його самого, і весь його світ.

«Знову доля! — думав Гольт. — Що ж таке доля?»

— Героїчна ненависть — це хватка Тора, який так стиснув молот, що кісточки на руках побіліли. Це велич героїчної ненависті, яка з такою силою обрушується на світ, що кидає в дрож навіть дужого в одвічному лісі, і тільки коли ми знову повернулися до вчення про ненависть, про героїчну ненависть, над Німеччиною зійшла зоря нового життя.

«А що ж буде після героїчної ненависті? Не інакше, як героїчна моральність», — подумав Гольт.

— Благородна неприборканість почуттів, притаманна далекому минулому, протягом віків виродилася в багатолику розбещеність гурмана. Розпуста в давні часи… — увага слухачів помітно зросла, — була пригодою, у ній був розмах, пафос ляскаючих стегон, і віддавались їй одчайдушні голови, готові ризикнути всім, аби тільки добре погуляти, якщо навіть завтра прокинуться у водостічній канаві…

Феттер голосно відкашлявся.

— Шалена кров героя може кинути його у споконвічну суперечку статей, тут він шукає таємний смисл чоловічого і жіночого начал, бо тут треба відчути, а не мудрствувати. Статевий потяг не терпить оков, — звідси умовність шлюбу для багатьох чоловіків героїчного складу.

Тепер всі новобранці уважно слухали. Вони ловили кожне лейтенантове слово. Але Венерт знову повернувся до героїчної раси, і цікавість знову спала. Притупилась і увага Гольта.

— Героїчна раса… нехай у кожному з нас заговорить голос крові… Фюрер сказав: «Гріх перед кров’ю і расою — первородний гріх цього світу…» Все цінне на землі створене нордичною людиною… Стародавня Греція — великий подвиг нордичної раси, Римська імперія — расовий подвиг нордичної величі… Великі живописці Італії були нордичної крові… Нордична кров текла в жилах Вольтера і…

«Тепер ще про героїчну красу, і тоді він закінчить», — подумав Гольт.

— …не тільки високо обдарована, але й гарна на вроду людина нордичної раси. Погляньте, яка струнка постать чоловіка, будова кістяка і м’язів — все дише перемогою… А жінка? Яка прекрасна в неї статура, оці вузькі похилі плечі й широкі округлі стегна… Так, нордична людина з’явилась на землю як окраса всесвіту, вона — осяйний провісник прийдешнього, породжений радістю творення.

[37] В точному значенні слова: одягнутий у ведмежу шкуру. В північно-германському епосі — напівміфічний образ воїна, наділеного силою і дикими звичками ведмедя.