Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Він передражнив Гольта:

— «Я малюк…» Може, ви натякаєте на малий зріст свого капрала?

— Ні, пане унтер-офіцер!

— Геть! — гаркнув Ревецький. — З’явитесь через півгодини! І з пристойною молитвою! З двох частин! Перша частина — серйозна, щоб я міг пригадати свою любу матінку і зронити сльозу. Друга — з перцем, як і годиться солдатові! Геть!

На сходах Гольт сказав Феттерові:

— Та він психічно хворий! Блазень, що втратив здоровий глузд!

— Та де там! — заперечив Феттер. — Просто знайшов собі забаву. Знає, що ми повинні виконувати всі накази.

У спальні вони влаштували нараду. В ній взяли участь майже всі — завтра з кожним могло таке статися. Вирішити проблему допоміг Кіндхен.

— За три сигарети я зроблю, — сказав він. — Я вмію ліпити вірші. Ще в дитинстві складав усякі адреси, до весілля, наприклад, чи там на день народження. — Він узяв аркуш паперу і олівець. — З двох частин, кажеш? Перша — серйозна, друга — з перцем? — І одразу ж почав писати. Потім запитав: — Що римується з «пускати»?

— «Спати»! — крикнув Вольцов.

— «Рубати»! — підказав хтось з кутка.

Кіндхен швидко впорався з віршем, прочитав його вголос і зірвав оплески. Гольт поспішив визубрити заримовані рядки. А Кіндхен, відчуваючи гешефт, сказав:

— Якщо йому щовечора потрібний буде такий віршик і ви замовите їх мені оптом, я за сім штук, де вже моє не пропадало, скину тридцять процентів. Це вам коштуватиме… п’ятнадцять сигарет на тиждень.

Гольт і Феттер знову піднялися до Ревецького.

— «З нічного неба, — почав Гольт, — із зірочками вже сяє місяць угорі…»

Обличчя Ревецького засяяло. Гольт декламував далі:

— «Зігнувшись дома над карточками, синів оплакують матері».

— Чудово! — прошепотів Ревецький. — О, як чудово!

Гольт відчайдушно силкувався пригадати дальші рядки.

— «Дзвін шле тобі благословення та побажання міцно спати…»

Брови Ревецького здригнулись. Гольт закінчив:

— «І крізь приємні сновидіння під ковдрою вітри пускати…»

Унтер-офіцер Бек зареготав, Ревецький крикнув:

— Феттер! На коліна! Обличчям до Мекки! А тепер вийте, як дервіш: алла-а-а-іль-алла-а-а-а!

Феттер, здійнявши руки, голосив:

— Алла-а-а, іль-алла-а-а!

Гольт дивився то на Ревецького, обличчя якого сяяло від невимовного захоплення, то на Феттера, у якого був досить жалюгідний вигляд, то на Бека, що аж боки рвав від сміху, — він затиснув руки між колінами і, знесилівши, квоктав:

— Караул!.. Не витримаю… Зараз у штани накладу!

Згодом Гольт сказав Вольцову:

— Мені наказано приходити щовечора. Мушу я ходити?