Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Дівчина втупилася в нього очима. «Ось тепер вона зрозуміє, що була несправедливою до мене», — промайнула у Гольта думка. Сторож обмінявся з дочкою кількома словами. Вона крикнула:

— Стріляй же, фашист!

Нерви й так були напружені до краю, а незрозуміла впертість дівчини зовсім його розлютила.

— Не мели дурниць! Мені наказано розстріляти вас, і коли сюди хто-небудь зайде, що я тоді робитиму?

Вона щось квапливо пояснювала батькові, який недовірливо переводив очі з Гольта на пістолет, а потім щось відповів.

— Та швидше-бо! — нетерпляче крикнув Гольт.

— Ключі є?

Гольт кивнув головою.

— Тут навпроти є інструмент… лом!

Гольт глянув угору і побачив невеличке загратоване віконце. Він зрозумів. Почав підбирати до дверей, що навпроти, ключі. Дівчина вже стояла біля нього.

— Дайте сюди!

Вона відімкнула. Сторож відсторонив Гольта, пройшов у темну комірчину і, помацавши там руками, вийняв товстого залізного шворня. Дівчина замкнула двері і повернула Гольтові ключа. Той засунув пістолета в кобуру. Сторож виліз на ящик і почав залізякою виламувати гратй.

— Через п’ять хвилин ви повинні зникнути, — заявив Гольт. — А я доповім, що ви втекли ще до того, як я спустився в підвал.

Дівчина кивнула головою. Він хотів був зачинити залізні двері і раптом хрипло промовив:

— А якщо сьогодні вночі ваші нас… згадай про мене!

Вона глянула на нього здивовано.

— Перебийте своїх командирів! Тоді ми скажемо своїм, щоб вас не чіпали.

«З’їхала з глузду, — подумав Гольт, — вона таки справді з’їхала з глузду!» Він хряснув дверима, повернув ключа і побіг нагору.

Гольт повернувся у вестибюль в ту саму мить, коли Кранц, який обороняв чорний хід, випустив з рук карабін, схилився вперед і, дедалі більше корчачись, беззвучно повалився на поріг відчинених дверей. Гольт став на коліно за виступом стіни і висунув надвір ствол карабіна. Біля колодязя знову заблискали спалахи пострілів. Кранц витягся і завмер нерухомо. Гольт вистріляв усю обойму. Потім зарядив і став чекати. «Яке безглуздя!» — думав він.

У будинку раптом все стихло. Вольцов теж не стріляв. Тільки на вулиці все ще строчив кулемет. «Це почалося принаймні годину тому», — подумав Гольт. Він глянув на годинник. Було тільки пів на першу.

— Вернер! — крикнув Вольцов.

На подвір’ї стрілянина вщухла. Тепер виразно чути було відгомін бою десь удалині. «Мабуть, на станції», — подумав Гольт. В саду затріщали гілки кущів. На подвір’ї почулися вигуки незнайомою мовою. «Ну, це вони вже зникли», — вирішив Г ольт.

— Вернер! — знову покликав Вольцов.

На цей раз Гольт озвався:

— Кранц теж убитий! Заарештованих я не розстріляв. Вони втекли!

Вольцов підняв карабін. Феттер також відкрив вогонь, хтось часто стріляв з вальтера. Потім знову запала тиша.

— Підкрались до самих дверей! — крикнув Феттер. — Думали — так просто зайдуть!

Кулемет, що стріляв на вулиці, раптом замовк. Сильний вибух потряс увесь будинок школи. Другий, третій, четвертий. Підлога захиталася, із стелі посипалась штукатурка… Потім запанувала мертва тиша.

— Пане обер-фельдмейстер!.. — почувся голос Вольцова. — Це над нами вгорі.

Ніхто не озвався.