Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ну, ходімо!

— Зачекай! Що це сьогодні на тебе найшло? Я от прикидаю: виб’ють вони нас звідси чи ні? Ніякого бойового завдання ми не одержували, тому я думаю, що ми не маємо права пробиватися звідси самостійно.

— Гільберт! — не своїм голосом закричав Гольт. — Облиш ти це. А то я сам ушиюсь звідси.

— Ні, ти цього не зробиш, — відповів йому Вольцов сердито. — Я цього не допущу. Організований відступ — це можна. Але безладна втеча неприпустима!

У Гольта мимоволі промайнула думка: «Чотири чоловіка… і організований відступ!»

Феттер і Гомулка переповзли через вестибюль. Діставшись до Гольта, вони підвелись. Гомулка спирався на Феттера і на свій карабін. Він знесилів. Обличчя під марлевою пов’язкою здавалося землисто-сірим, губи посиніли, на лобі виступили краплинки поту.

— Боляче? — запитав Гольт.

— Майже ні,— кволим голосом відповів Гомулка і разом з Феттером зник у підвалі.

На вулиці знову застрочив кулемет. Відстрілюючись, Вольцов крикнув:

— Ну, стріляй же, Вернер!

Хтось проскочив через освітлене полум’ям пожежі подвір’я в темряву саду. Гольт вистріляв усі патрони. Над ним бушував вогонь, цеглини і балки з гуркотом падали вниз.

— Заряджай і біжімо!

Вони кинулися в підвал. Гольт забрався на ящик і виліз через вікно надвір. Вольцов подав йому карабіни. Вони шмигнули в кущі. Врятувались! Гольт озирнувся. Пожежа дедалі розгоралася, снопи полум’я виривалися з вікон і піднімалися високо над дахом.

Всі четверо щасливо добралися до залізничного насипу і пішли вздовж колії до станції. Стрілянина у місті потроху стихала. Вони посувалися повільно, Гомулку доводилося підтримувати. Годині о другій ранку нарешті підійшли до станції, там все ще тріскотіли постріли. Заховавшись у лісі, поодаль від залізниці, вони чекали, поки розвидниться і закінчиться перестрілка. Рештки охорони станції засіли в будці блокпоста.

Довкола стояла така тиша, ніби вночі нічого й не сталося. Вони з’явилися до унтер-фельдмейстера Рішки. Блідий, розгублений, він сидів навпочіпки серед своїх солдатів.

Гомулка незабаром очуняв від шоку. Він попросив Гольта змінити йому пов’язку. Куля зачепила щоку і залишила на ній глибокий слід, що тягся навскоси до мочки вуха; рана дуже кровоточила.

Вольцов і Феттер тим часом з кількома солдатами пішли в місто. Мешканці покинули його, і воно було зовсім безлюдне. Годині о десятій боязко, розрізненими групками до станції підійшов третій взвод, що дуже порідів і втратив свого командира. Увечері, коли взвод повертався в місто, на нього несподівано напали. Командира вбили. Відділення сховалося в лісі. Трохи згодом на станцію з’явився Бем у супроводі особистої охорони з п’яти чоловік. На вартових, що стояли на мосту, також напали, Бем взяв на себе командування ротою і, намагаючись встановити точну цифру втрат, бігав туди й сюди з записною книжкою. Рота, що нараховувала сто вісімдесят п’ять солдатів, зменшилась до ста тридцяти одного.

Від самої тільки думки про наступну ніч Гольта проймав дрож. Він лежав у коморі для збіжжя. Вольцов тинявся по станції. В другій половині дня він сказав:

— Коли стемніє, вони знову всиплять нам перцю.

Але надвечір у місто прибула моторизована частина СС. Солдати трудової повинності стовпились біля грузовиків перед станцією. Феттер захоплено вигукнув:

— Ви дивіться, яка чудова у нас зброя!

— Наступальна, — пояснив Вольцов, — нові автомати зразка сорок четвертого року.

— От якби нам таке, — вигукнув Феттер, — то сьогодні вночі ми неодмінно перемогли б!

Гольт байдуже слухав, сидячи на бетонованій вантажній платформі пакгаузу. «Якщо вони повернуться, ми втратимо ще півсотні людей. І завтра стільки ж. А найпізніше післязавтра прийде і моя черга. Ще два дні…»

Бем наказав шикуватись. Солдати повилазили на грузовики. А есесівці, що стояли з карабінами до ноги, залишились.

Машини звернули в долину і помчали по дорозі вздовж бурхливого потоку. Далекий гуркіт гармат, що долинав з самого ранку з-за гір, все наближався. Надвечір вони добралися до села, що лежало у глибокій улоговині. У ньому було повно есесівців. Для ночівлі відділенню виділили перекошений сарай. Нарешті їм видали гарячу їжу і продукти. У школі відділення втратило все своє майно. В Гольта залишилась тільки торбина з сухарями, і він засунув у неї одержані консерви та хліб. Сигарети і тютюн підняли настрій. Гольт одвів Гомулку на перев’язочний пункт. Оглянувши рану, санітар зневажливо буркнув:

— Воша вкусила, а ти вже бучу знімаєш! Що в тебе було? Кажеш, шок від цієї подряпини? Розкажи комусь іншому!

На другий день більша частина есесівців пішла з села, залишились тільки штаби і обоз. Бем виспався і розгорнув бурхливу діяльність. З майна есесівців відділення одержало деяке спорядження взамін утраченого — торбини для сухарів, фляги, лопатки та плащ-палатки. У трьох взводах, до яких входило по четверо відділень, залишилось по сорок одному солдатові; командирами відділень призначено рядових, командирами взводів — обер-форманів, із тих, що давно служили. Залишалося ще шість чоловік, і з них Бем вирішив створити «окрему команду» на чолі з Вольцовом. Вольцов відібрав собі Гольта, Феттера, Гомулку і ще двох солдатів. Після обіду Вольцов приніс горілки. Алкоголь лише на короткий час повернув Гольтові сили і впевненість. Незабаром його знову охопило гнітюче почуття самотності і страху.

Бем всюди водив за собою цю команду.

— Окрема команда? Особиста охорона йому потрібна! — сказав невдоволено Гольт.