Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Минуло кілька секунд, перш ніж його очі звиклися з темрявою. І тоді він побачив. Але те, що він побачив, було таке страхітливе, що навіть зразу не вкладалось в його мозку, а стулялося з кусочків, як мозаїка. І ось нарешті він збагнув. Все навколо закрутилося, в очах почервоніло, а потім потемніло. Гольт ухопився за одвірок. Хотів тікати, але ноги не слухались його і невпинно тремтіли.

Він побачив циркулярну пилку. На вкритій тирсою і просяклій кров’ю підлозі було порозкидане російське обмундирування. Тут же валялись дві відпиляні вище колін ноги, рука ї частина стегна. На станині лежав голий і безрукий тулуб чоловіка. На грудях у нього була вирізана велика п’ятикутна зірка. Круглий диск пилки вирвав кишки і нутрощі, шматки м’яса і кал сповнювали приміщення нестерпним смородом.

Хтось влетів у кімнату і враз відсахнувся. Це був Вольцов. Він теж позеленів. Плечі його мимоволі подалися вперед, голова похилилась набік. Потім схопив Гольта за руку і витяг його надвір. Гольт, похитуючись, ступив кілька кроків. До горла підступала нудота. Його вирвало. Вольцов, стоячи поруч, примовляв:

— Так, так, ще раз! Зараз тобі легше стане. — Він поплескав Гольта по плечах. — Ходімо звідси!

Повертаючись назад, вони зустріли Феттера і всіх інших.

— Дві хати цілком порядні,— сказав Феттер. — Але у хлівах не те що свині — кролика не знайдеш!

— Мовчи вже краще! — буркнув Вольцов.

Вони пішли прямо до Бема. Той запитав:

— Де?

Вольцов показав рукою на село. Бем знизав плечима і похитав головою, але тоді Вольцов втратив самовладання:

— У нас також нерви, підіть та самі подивіться, що там натворили есесівці.

Рішка відкликав Вольцова вбік, відстебнув свою флягу і дав йому випити. Вольцов жадібно ковтав рідину. Гольт байдуже дивився на все це. Вольцов простягнув йому флягу.

— Випий! Ну, швидше, це горілка, допоможе. Ковтни ще раз. І ти, Зепп, теж!

Гольт відпив трохи і передав флягу далі.

Феттер повів взвод до двох садиб. Незабаром зовсім стемніло. Бем розмістив окрему команду на нижній дорозі. Гольт і Гомулка охороняли село з східного боку, біля спаленої садиби, що стояла осторонь.

Вольцов патрулював село. Близько півночі Бем, похмурий і роздратований, перевіряв пости. Коли він пішов, Вольцов знову підсів до Гольта та Гомулки й закурив. Він розповів:

— Я ще раз запропонував йому перевести обидва взводи в село. І, крім того, сказав, що треба спалити тартака, а він не хоче. Якщо словаки візьмуть село і побачать такий сюрприз на тартаку, то неодмінно помстяться нам. Я просто не розумію есесівців! Коли вже такого натворили, то хоч би кінці у воду поховали! — Він затоптав сигарету. — Я ще повернусь. — І розтанув у нічній пітьмі.

Гомулка за цілий вечір не вимовив і слова. У рухах його вчувалась якась розгубленість. Але тепер, коли вони стояли в темряві самі, він несподівано заговорив:

— Я знав про це. Тільки не хотів вірити. — І трохи згодом додав: — А тепер всьому вірю.

Гольт зняв з плеча карабін і притиснув його до підсумка. «Око за око, зуб за зуб», — подумав він.

— Змилуйся, боже, над нами всіма, якщо ми не переможемо!

— Переможемо? — презирливо мовив Гомулка. — Ні, цього не може бути. Не повинно бути, щоб таке перемагало!

Гольт нічого не відповів. Минуло з півгодини. Довкола було тихо, тільки дзюрчав струмок.

— Відтоді як я почав ходити до школи, я перестав вірити в бога, — знову заговорив Гомулка, плутаючись. — І ніколи вже не зможу в нього повірити… Але в те, що існує диявол, я вірю. — Він говорив якимось надтріснутим голосом. — Коли я сьогодні побачив це… і коли я думаю, що буде з Німеччиною, мені здається, я чую, як мати читає мені вголос біблію: «І в ті дні люди шукатимуть смерті, але не знайдуть її, захочуть померти, але смерть утече від них…» Я бачу кінець війни… «Кінь блідий, а на ньому вершник, ім'я якого Смерть, і за ним ішло пекло…»

У Гольта мурашки пробігли по спині. Тепер він знав, як зветься те почуття, що вже багато годин не випускає його з своїх лабет. Це смертельний страх. Він всім своїм єством вслухався в темряву. Місяць зійде тільки над ранок. Дзюрчання струмка все заглушує. Самотній, у непроглядній темряві, на безнадійному посту…

Вольцов викрикнув пароль ще до того, як Гольт почув його кроки.

— Що нового? Нічого? Скоро перша година. — Він постояв трохи. — Бем уклався спати. Піду в третій взвод. Коли щось таке — одразу стріляйте.

Його поглинула темрява ночі.

Стало відчутно холодно. У непроглядній пітьмі біло світився молочний туман, що піднімався над струмком і повільно повз долиною. Гомулка прошептав Гольтові на вухо:

— Чуєш?