Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

«Значить, вона все ж таки розуміє по-німецькому», — здивовано подумав він.

Дівчина відчинила двері. Гольт поставив кошика в куток, де лежали купою дрова. Вона ввійшла слідом за ним і ніжно промовила:

— Дякую.

Гольт випростався. Вона стояла зовсім близько, і це хвилювало хлопця. Несподівано він схопив дівчину за плечі і пригорнув її, але дістав такого ляща, що ледве утримався на ногах. Не тямлячи себе від люті, Гольт готовий був кинутись на неї і заволодіти нею силою. Але внутрішній голос шепнув йому: «Виходить, і в тобі є щось таке…» Він спалахнув від сорому.

Дівчина миттю відскочила за дровітню, висмикнула з неї сокиру і приготувалася оборонятись. Правою рукою вона судорожно стискувала топорище, а ліву повільно підняла і показала на двері, промовивши тільки одне слово:

— Геть!

Гольт хотів промимрити якесь пробачення, сказати, що вона його не зрозуміла, але очі дівчини палали такою безмежною ненавистю, що він, не сказавши ні слова, вийшов з сарая.

Гольт попрямував у сад. Він бачив, як дівчина, все ще тримаючи в руках сокиру, побігла через подвір’я до будиночка. Але все це не доходило до його свідомості. Він сам не свій стояв у шкільному саду серед кущів і намагався збутися сорому, що не переставав душити його. «Бач, яку з себе удає,— подумав він. — Врешті, я німець, а вона…» Але тут почуття сорому зробилося просто нестерпним. Обличчя палало, немов охоплене вогнем.

З

Через три дні відділення Шульце знову охороняло казарму. Гольт сидів у караульному приміщенні, коли Шульце вийшов з кімнати і, спустившись по східцях, попрямував до дверей у двір. Через кілька хвилин Бем виглянув з підвалу і крикнув:

— Шульце!.. — І потім ще раз: — Шульце!

В караульне приміщення увійшов Венскат і, посміхаючись, сказав:

— Зараз хоч з гармат пали, Шульце все одно нічого не почує. Я бачив, як він скрадався у сад до тієї кралі, — у нього аж слина котилася!

Гольта немов хто хльоснув батогом. Але тут на порозі з’явився Бем.

— Ви що тут, позасинали? Встати! Гольт, Гомулка, за мною!

Венскат вийшов на подвір’я. Гольт спустився у підвал, витяг з-під штабеля ящиків той, що з автоматними патронами, потрібними для Бема, і разом з Зеппом відніс у караульне приміщення. Раптом у кімнату влетів Венскат. Він був блідий як смерть.

— Караул!.. Шульце, пане унтер-фельдмейстер… в саду убитий!

Бем втупився очима у Венската, беззвучно відкрив і закрив рота, потім гаркнув:

— За мною!

Вони побігли через подвір’я в сад. Там у кущах лежав Шульце. Вигляд у нього був страшний. Вольцов байдуже схилився над трупом. Лоб Шульце був розсічений ударом сокири. Він лежав на спині, якось дивно підігнувши ноги. Куртка і ширінька були розстебнуті. У лівому судорожно стиснутому кулаці залишилось пасмо білявого волосся. Вольцов випростався.

— Готовий! — Він озирався, ніби чогось шукаючи. — Ага, ось!

Гольт побачив у траві сокиру — ту саму сокиру.

— Пане унтер-фельдмейстер! — вигукнув Венскат. — Це ота сторожева білявка. Він пішов за нею, а коли я спохватився, що його нема, і пішов шукати, то побачив, що він ось тут лежить!

Бем одразу ж кинувся до будиночка сторожа. З школи вибігали все нові солдати. Бем рвонув ручку дверей.

— Виламати двері!

Вольцов раз за разом гатив прикладом свого карабіна, аж поки не зірвав засув. Венскат перший кинувся в дім, двома стрибками проскочив через передпокій і розчинив двері вітальні.

Посеред кімнати стояв шкільний сторож, тримаючи напоготові мисливську рушницю. Гримнув постріл. Венскат, скрикнувши, упав на підлогу. Бем вирвав з рук сторожа рушницю і, б’ючи його прикладом, ревів:

— Наволоч! Бандит! Словацьке бидло!

Сторож упав. Бем люто топтав його своїми кованими чобітьми.

— До стіни його… Негайно ж до стіни!