Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Дим! — крикнув Вольцов. — Горимо!

Гольт безсило прихилився до стіни. «Все. Кінець».

— Нікого не впускати! — гукнув Вольцов і кинувся вгору по сходах. Заграва полум’я яскраво освітлювала подвір’я. Вольцов, лунко тупаючи ногами, збіг униз, підскочив до Гольта і крикнув:

— Каюк! Лессер і Бетхер убиті… Ручні гранати! Солома так і палахкотить!

— Гільберт! — закричав Гольт.

— Тихше! — Вольцов зняв каску і пригладив рукою волосся.

— Хто ж залишився? — спитав Гольт.

— Тільки ми вчотирьох з батареї — більше нікого, — відповів Вольцов.

Подвір’я освітлювали омахи полум’я, що все сильніше виривалося з вікон, на сходах трепетало рожеве світло.

— У темряві ми могли б ще проскочити, — сказав Вольцов, — а тепер, коли від пожару видно, як удень, нас усіх переб’ють. Вони цього тільки й чекають. — Він задумався. — Давно пора було тікати звідси! Ми повинні були, як тільки почалася ця катавасія, пробиватись на вокзал до своїх. Це було найрозумніше. І це слід було б викарбувати на Лессеровому надгробку… А він же знав, що сьогодні почнеться! — раптом з люттю вигукнув він.

— Тут весь час сиплеться з стелі штукатурка! — крикнув Феттер.

— Нехай сиплеться! — гукнув у відповідь Вольцов. — Ти краще слідкуй за входом! — Він знову задумався. — Скажи, може, ти випустив сторожа?

— Ну що ти?

— Дивно! Як же вони втекли?

— Крізь вікно!

— Але ж вікна загратовані!

— Вони виламали грати, — відповів Гольт. — О боже, що з нами буде? Невже ми згоримо тут живцем?

— Та замовкни! — гримнув Вольцов. — А куди виходить те вікно? У подвір’я?

— Ні, в сад.

— Дай сюди ключі,— сказав Вольцов. — Піду подивлюсь!

Він спустився по сходах у підвал. Гольт чув, як угорі бурхало полум’я, тріскало і з дзенькотом падало на подвір’я скло.

— Вернер! — крикнув Феттер, обурюючись. — Подивись, вони он ходять собі по шкільному подвір’ю. Може, думають, що нас тут немає?

Він спустив курок, гримнув постріл. У відповідь кулемет послав у двері таку чергу, що з сходів на всі боки полетіли тріски. За колодязем та біля будиночка сторожа Гольт розгледів при світлі пожежі ще якісь постаті, але не став стріляти.

У дверях підвалу з’явився Вольцов.

— Якщо нам хоч трохи пощастить, ми виберемось у сад, А там побачимо, що буде далі.

«Значить, ще щось буде? Значить, ще не все втрачено?» — подумав Гольт.

— А що з Зеппом?

— У нього шок. Ми візьмемо його з собою. Хрістіан піде з Зеппом, а ми залишимося прикривати.

Він знову щось розмірковував, схиливши набік голову.

Гольт нетерпляче крикнув: